Православний світ знає багато імен, які стали невіддільними одне від одного, являючи собою немовби одне ціле: апостоли Петр і Павел, рівноапостольні Кирил і Мефодій, страстотерпці Борис і Гліб… Для нас це видається таким природним і звичним, що часом ми забуваємо: але ж за кожним ім’ям стоїть людина. Зі своїм характером, своїми достоїнствами і недоліками, зі своєю долею…

Імена Антонія і Феодосія, преподобних Печерських, з найдавніших часів шанували не тільки у своєму монастирі, а й у всій землі  Київської Русі – чимало настоятелів і архієреїв були першими послушниками і пострижениками святої обителі. І з собою вони несли не тільки дух чернечого життя, як його розуміли Антоній і Феодосій Печерські, але на них відображалося і світло святості отців руського чернецтва.

Преподобний Антоній – засновник Києво-Печерського монастиря, шанується як «начальник усіх руських ченців». Його учень – преподобний Феодосій, ігумен Києво-Печерський, був першим засновником чернечого спільножиття в давньоруських монастирях. У кожного з них було своє ділання, своє християнське призначення, своя ноша… Але їхні імена тому пов’язані воєдино, бо від них, за найбільшим рахунком, і запалилося те велике світло, яке просвітило і створило Святу Русь, що стала однією з найсильніших держав того часу. Православних держав… За їхніми молитвами Сама Богородиця взяла цю землю під Свій омофор, а монастир Києво-Печерський став Її Домом, третім Її Уділом.

Незважаючи на велике значення засновника чернецтва в Київській Русі, про його життя мало що відомо. Але що як не це є яскравим свідченням однієї з чеснот прп. Антонія – глибокого смирення? Однак звершені ним справи за життя і після відходу до Господа стали красномовнішими за наймайстерніші промови.

Багато чудес і пророцтв було від преподобного Антонія. Однак головним його чудом залишається Києво-Печерська Лавра і той сонм святих, мощі яких почивають у Ближніх і Дальніх печерах, осяваючи своїм нематеріальним світлом весь православний світ. А ось святі мощі самого начальника руського чернецтва нам споглядати не судилося.

Існує кілька переказів про його поховання. Є запис XVI століття, в якому наводиться розповідь про те, що, передбачаючи наближення своєї смерті, преподобний Антоній попрощався з братією і пішов до печери, в якій сам викопав собі гроб. При цьому він заборонив слідувати за ним, а коли деякі все ж таки зважилися не послухатися, то за преподобним, який йшов, раптово обвалилася земля. Ченці хотіли відкопати останки свого наставника, але тут з-під землі вирвалося полум’я і відігнало їх. Вони вирішили копати в іншому місці, але тепер на них обрушився потік води.

Подібна історія існує і про останні часи. Коли за радянських часів київські археологи вирішили все-таки віднайти мощі преподобного Антонія і навіть знайшли місце, де ймовірно могли бути його святі останки, то під час початку розкопок давня історія повторилася – спершу із землі вдарив сніп іскор, а потім пішла вода. Але це списали на пошкоджену електропроводку та підземні води. Однак розкопки припинили, а саму історію піддали грифу «цілком таємно».

Не гідні ми поки бути причасниками слави родоначальника чернецтва нашої землі. І чимало нам належить потрудитися, поки преподобний Антоній вирішить відкрити нам свої святі останки. Але він же нам і допомагає своїми молитвами за нас, своїм клопотанням за нас перед Христом і Його Святою Матір’ю. І сподівається, що наші душі зможуть очиститися настільки, щоб повною мірою увібрати в себе святе світло преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія та всіх преподобних Печерських.

Преподобний Антонію, моли Бога за нас!