Не кажи мені, що такий-то сидить на колісниці, високо піднімає брови і оточений натовпом охоронців…

Ні, покажи мені відмінність начальника не в цьому, але в його стані по душі, тобто чи керує він своїми пристрастями, чи перемагає недуги серця: наприклад, чи приборкує пристрасть до грошей, чи приборкує ненаситну любов тілесну, чи не сохне від заздрощів, чи не збурюється сильною пристрастю марнославства, чи не боїться і чи не боїться бідності чи несприятливої зміни, чи не вмирає від цього страху. Такого покажи мені начальника: ось це – влада.

Але якщо він, керуючи людьми, сам є рабом пристрастей, про такого я скажу, що це раб більше за всіх людей…

А хто скинув із себе цю владу, не захоплюється злими побажаннями і не боїться безрозсудно злиднів і безслав’я та інших неприємностей справжнього життя, того, хоч він одягнений у лахміття, сидить у в’язниці і закутий у ланцюги, назву начальником, і вільним, і царственішим від царів.

Така влада не купується за гроші і не має заздрісників, її не знають ані язик лихослова, ані око зловмисника та хитрощі підступних, ні, живучи, нібито в неприступному сховищі любомудрія, вона завжди залишається нездоланною і не поступається не тільки іншим обставинам, а й самій смерті.

Це доводять мученики: тіла їх зруйнувалися і перетворилися на порох і пил, але їх влада щодня живе і діє: проганяє демонів, викорінює недуги, піднімає цілі міста і веде сюди до церкви народ. Сила цієї влади не тільки за життя тих, хто володіє нею, а й після смерті така, що не з примусу, а з доброї волі і з бажанням всі йдуть сюди і анітрохи не стомлюються тривалістю подорожі та служби.

З бесіди:

Святитель Іоанн Златоуст

«Про насолоду майбутніми благами та нікчемність сьогодення»