Сьогодні звершується пам’ять одного з найбільш відомих і шанованих святителів, якого Свята Церква іменує світильником світу, учителем всесвіту, стовпом і утвердженням Церкви, проповідником покаяння.

Будучи архієпископом Константинополя, святитель Іоанн Златоуст, як впливова людина, у якої було безліч послідовників, усе ж без тіні нарікання прийняв усі ті випробування, що випали на його долю, як Провидіння Боже, і залишився вірним Богу та Його Святій Церкві, її єдності — до останнього свого подиху.

Ми молимося святителю Іоанну Златоусту словами: «Уст твоїх, якоже светлость огня…»

Це те, про що ти, великий святителю, говорив — говорив із силою слів, подібною до сяйва і жару вогню.

Такими словами починається тропар святому Іоанну Златоусту — людині, яка майже все життя тікала. Тікала від друзів і ворогів, від доброзичливців і заздрісників, від відданих і зрадників. Син заможної антиохійської родини, вихований у школі риторів і адвокатів, він волів бути захисником: захищати тих, кого образили й обікрали, захищати тих, кого безпідставно звинуватили, і тих, хто має природне право на захист.

Людина, яка до сорока років уникала священного сану. Людина, яка до зрілості зберегла юнацький максималізм. Людина, яка в думках сягала неба. Людина, після проповіді якої одна проста жінка сказала, що його мудрість — настільки глибокий колодязь, що мотузки людських думок не дістають до рівня води в колодязі його думок. Такі слова змусили його знайти новий підхід до наших розумів і сердець.

Святитель Іоанн Златоуст — людина, яка дарувала Церкві думки і вклав їх у молитви, що понад триста днів щороку повторюються на кожній Літургії.

Святитель — людина, яка мала свої вади, мала свої плюси й мінуси. Особа, яку інколи називають мало не найвідомішим грецьким «націоналістом» і водночас одним із найзнаніших християнських інтернаціоналістів. Грішників милуючий і владотримачів викриваючий. Друг тим, з ким за столом сидів, і ворог тим, хто вирішив, що сидіння за одним столом від гріхів звільняє. Друг імператорів — і ворог їхнім дружинам і друзям, які вирішили, що близькість до церковної влади від гріхів звільняє і дає право діяти беззаконно й безчинно.

Той, чиїми устами благодать возсіяла, той, хто людський всесвіт просвітив.

Святитель Іоанн Златоуст мав таланти, якими міг би все срібло всього світу зібрати, але власним прикладом показав нам, що таке мудрість смиренного життя.

Тож, зводячи докупи його слова й життя, сповнене земної слави і скорбот, близькості до найбільшої земної влади, зради, втручання людей і захисту з небес, ми бачимо того, хто був із образами вигнаний з першопрестольної кафедри, змирився, без взуття й під конвоєм, але з презирством вигнаний, на чужині помер. Але за тіло його, та навіть за найменші часточки від нього, столиці давніх імперій шістнадцять століть воювали, домовлялися і шукали приводи для спільного діалогу.

Ти, святий Отче, помер 1618 років тому, і лише 21 рік тому мощі твої, що мандрували від грузинських кордонів до римських та італійських земель, повернулися до місця, де тебе обрали першим архієреєм Східної Церкви. Але й християни Заходу визнали тебе вчителем Церкви.

В XI столітті митрополитові Евхаїтському Іоанну ти разом із друзями явився і примирив багаторічні суперечки філософів; через це грецький народ і влада визнали тебе покровителем учених і філософів, учителів і учнів.

І сьогодні на твою пам’ять тисячі греків називають синів своїх Хризостомами, а грузини — Окропірі, а народи світу — Іванами, Джонами, Хуанами, Жуанами, Джованні, Янами і Златоустами.

Святитель Іоанн Златоуст — першосвятитель Константинопольський, той, що підніс ту кафедру, авторитет якої куплено і продано, приголомшено і розчавлено, чиїм ім’ям в Україні чиниться беззаконня і розбрат, і чий голос перестав бути голосом правди й голосом миру.

Тож ми, пам’ятаючи твою мудрість і смирення, усі твої настанови, просимо тебе: моли Христа Бога, Слова, щоб Він спас душі наші, нам дарував розум і мудрість відрізняти добре й розумне від лукавого, а країні нашій подав Мир, Відновлення, Злагоду, Любов і Євангельську Мудрість.

Уст твоих, якоже светлость огня возсиявши, благодать/ вселенную просвети:/ не сребролюбия мирови сокровища сниска,/ высоту нам смиренномудрия показа./ Но твоими словесы наказуя, отче Иоанне Златоусте,// моли Слова, Христа Бога, спастися душам нашим.