У сутінках совісті
я блукав.
У сутінках совісті, мене Бог не карав.
У підсвідомості, Він тихо жив,
І шептав моїй совісті: зажди, зажди…

Але, приваблює, у сутінках, тьма,
Бо, вона, скрадає наші діла.
У сутінках совісті, я до неї йшов,
І скоро сутінки стали пітьмою.

І, тоді, змінилося все навкруги,
І, втратили радість свою, береги,
І розлилася в душі – печаль…
Але, все, вчасно, але, не жаль…

І, коли мої сутінки, стали пітьмою,
Ти не спитав мене: що з тобою?
А, взяв за руку і, просто, повів,
Повів – до Себе, до, Своїх, берегів.

1997 рік