«Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи! Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все! І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в́язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів» (Мт.18:22-35).

Якщо ми прощаємо ближньому, тоді ми стаємо здатними прийняти прощення від Бога, а якщо не вміємо прощати, ми не можемо вмістити прощення від Господа.

Часто ми добре знаємо, усвідомлюємо, що людині, яка образила або скривдила нас, потрібно пробачити її вчинок, а серце не прощає, починаємо думати про помсту… Цей стан буває у всіх людей і походить від незгоди серця і розуму. В даному випадку нам потрібно поступати за розумом, а не за серцем, і не виконувати гріховні устремління. Тоді ми в якійсь мірі прощаємо ближньому його гріхи і стаємо здатними прийняти, вмістити в себе прощення Боже.

Якщо ближній нас ображає, скривджує, значить Бог попустив йому це зробити. І людина повинна його пробачити, не забуваючи при цьому дякувати Богу. Гріх є духовною хворобою, і щоб позбутися цієї хвороби, Господь посилає ліки — ті вчинки, які нам не подобаються і які роблять наші ближні. Якщо ми приймаємо ці скорботи і терпимо наших ближніх, значить, ми приймаємо ліки від Небесного Лікаря і зцілюємося, стаємо здатними увійти в життя вічне.

Господь лікує наші хвороби, допомагає нам позбутися гордині через ті гіркі ліки, які Він дає нам через наших ближніх, які роблять нам щось, що нам не подобається. Буває так, що ми це знаємо, розуміємо, але не можемо пробачити. Розумом ми знаємо, що потрібно пробачити, що Бог попустив усе це, але серце не хоче цього робити. Як тоді чинити? Ми повинні, принаймні, не мстити своєму ближньому за те, що він несправедливо нас образив. Ось якщо ми це зробимо, якщо ми не мстимо, це вже і є перший ступінь прощення.

Нам залишено безліч прикладів вибачення з житій всіх святих. Але найвищий зразок даний нам Самим Господом в Його земному житті. Ми за своєю людською слабкістю часто буваємо винні в тому, що нас хтось ображає, так як самі в цьому ж гріховні. Але Безгрішний Господь ніс людям тільки добро, і багато за це Його ненавиділи, ображали і, нарешті, розіп’яли. Але зі Хреста нам чути Його передсмертні слова: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!..» (Лк. 23:34).

Нехай Господь, дорогі браття і сестри, допомагає нам бути терплячими, бо саме Бог нам попускає ці випробування, це є ті гіркі ліки, які Господь дає, щоб знищити нашу гординю і зробити нас гідними, здатними бути причасниками вічного життя на Небі!