Сьогодні, возлюблені браття і сестри, ми знову звертаємося до Неба і знову взиваємо: «Спаси, Господи, люди Твої, і благослови насліддя Твоє».

Святитель Феофан Затворник писав: «Що може бути кращим і досконалішим, аніж ходити в заповідях Господніх?».

Коли людина шукає справжнє джерело утішення — Бога — і знаходить Його, вона стає істинно радісною і блаженною. А преподобний Антоній Великий навчає: «Де Бог — там нема скорботи».

Сьогодні ми знову стаємо свідками великих діл Божих, що звершуються ради нашого спасення. Недавно ангели сповістили радість про Різдво Богомладенця, Який зійшов на землю і прихилив Небо, щоб ми стали небожителями. А нині ми бачимо сповнення Мойсеєвого Закону — бо сьогодні Господь приймає обрізання (Лк. 2:21).

Тим запечатлено завіт Бога з людиною, даний святому праотцю Авраамові (Бут. 17:10–14), — щоби кожна плоть чоловіча прийняла це таїнство, що було прообразом майбутнього Хрещення.

Святі Отці говорять, що тим самим Господь навчає нас смирення і послушання Церкві. Бо Він, не маючи гріха, скаже при Хрещенні Своїм Іоанові Предтечі: «Лиши це нині, бо так годиться нам сповнити всяку правду» (Мф. 3:15) — правду Божу, що звіщає про істину і про наше спасення.

Возлюблені браття і сестри, день нинішній є великий і радісний: Господь прийняв і виконав усе, що належало виконати людині. Під час Свого земного служіння ради нашого спасення Він терпітиме страждання плоті, наруги і удари (Мф. 26:67), знову і знову навчаючи людство кротості, смиренню і любові. Він навчає нас бути готовими розіп’яти пристрасті і пороки (Гал. 5:24) та «зодягнутися в нового чоловіка» (Еф. 4:24), Якого Він явив Собою.

Сьогодні Церква також вшановує великого угодника Божого — святителя Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської. Він жив у IV столітті, і життя його було сповнене трудів, подвигів, посту і молитви. Будучи високоосвіченим, він навчав, що істинне знання веде до пізнання істини і до Бога. Людина, яка вивчила науки, не носить за собою ношу знання на плечах, але завжди прибігає до нього на користь пізнання Бога, самого себе і свого спасення (Пор. свт. Василій, Шестоднев).

За свідченням житія, святитель мав три шляхи: з дому — до храму, з храму — до духовного наставника, від наставника — до науки. Ці шляхи відкрили йому таїну людського спасення (PG 29).

Великі є труди і подвиги святих Отців. Але ми часто осуджуємо ближніх, не розуміючи, для чого вони постять, моляться, чинять чування і читають уставні читання. Ці духовні діла призначені для нашого повчання, щоб ми перебували в істині. Бо Господь є Істина (Ін. 14:6), і той, хто перебуває в Бозі, — перебуває в істині і йде шляхом, що веде до тихої пристані Царства Небесного.

Постійне пам’ятання про Бога не дозволяє нам забути, що ми тут, на землі, — приходні і гості (Євр. 11:13), і що Господь кличе: «Прийдіть до Мене всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28).

Кожен, хто з любов’ю, терпінням і молитвою несе свій хрест (Мф. 16:24), являє нам приклад смирення і кротості та вказує царський шлях, який обрав Сам Господь. Він нагадував людям, що життя земне є коротке (Пс. 38:6), а істинне — на Небі.

І тому кожне свято, коли ми величаємо Христа Живодавця — нас ради і нашого ради спасення Рожденного від Пречистої Діви і виконавшого Закон Мойсеїв (Символ Віри), — є для нас радісним і спасительним і нагадує нам бути послушними Єдиній і Нероздільній Тройці — Отцю, і Сину, і Святому Духу!