Дорогі браття і сестри!

За два тижні до світлого свята Різдва Христового Свята Православна Церква нагадує нам про його наближення і готує нас до достойної зустрічі Богонемовляти. У нинішню, першу підготовчу до свята неділю, вона згадує святих, які жили до Різдва Христового, — ветхозавітних пророків і всіх благочестивих людей, що з вірою чекали на пришестя Спасителя. Тому й називається ця неділя Неділею святих праотців.

Цим спомином Церква переносить нас думкою у ветхозавітні часи — у дні, що передували явленню обіцяного Богом Визволителя, і для нашого морального очищення ставить перед нами цілий сонм великих праотців, які засяяли своєю богоугодною життям.

Усі праотці жили надією на майбутнього Викупителя і постійно сповідували свою віру в Нього. Але тоді як невелика частина благочестивих людей чекала явлення Христа Спасителя і прийняла Його, більша частина богообраного народу Ізраїлевого не прийняла Христа, відкинула Божий голос і піклування про своє спасіння та позбавила себе вічного блаженства, про що сьогодні й читалося у Святому Євангелії.

Святий євангелист Лука оповідає, як Господь Іісус Христос перебував на гостині в одного фарисейського начальника, і хтось із присутніх мовив:
«Блажен, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!» (Лк. 14:15).

І Господь у відповідь на це розповів таку притчу:

Один чоловік справив велику вечерю та запросив багатьох. І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: «Ходіть, бо вже все готове». Та всі, ніби змовившись, почали відмовлятися. Один сказав: «Я купив поле й мушу піти його подивитися — прошу, вибач мене». Другий сказав: «Я купив п’ять пар волів і йду їх випробувати — прошу, вибач мене». А третій сказав: «Я одружився, і тому не можу прийти».

Повернувшись, раб сповістив про це господаря. Тоді розгнівався господар дому і сказав рабові: «Піди швидко на вулиці та провулки міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих». І раб сказав: «Пане, зроблено, як ти звелів, і ще є місце». Тоді господар сказав рабові: «Піди на шляхи та огорожі й примусь увійти, щоб наповнився дім мій. Бо кажу вам: ніхто з тих покликаних не скуштує моєї вечері».
«Бо багато покликаних, та мало вибраних» (Лк. 14:16–24).

Під образом доброго господаря в цій притчі розуміється Сам Бог — Небесний Отець, Який постійно кличе нас на Свою вечерю, тобто до Царства Небесного, приготованого нам від створення світу й успадковуваного через віру в нашого Викупителя — Христа Спасителя.

Рабом же, за тлумаченням святих отців, є Єдинородний Син Божий, Який задля нашого спасіння прийняв образ раба і невпинно кличе:
«Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою» (Мф. 11:28).

Безпосередньо ця притча стосується сучасників Господа — юдеїв і язичників, які впродовж багатьох століть готувалися Божим Промислом до прийняття Спасителя, але через упертість, суєту й гріховні насолоди не захотіли увійти на весільний бенкет Сина Божого.

Коли ж перші запрошені виявилися негідними, Господь закликає на бенкет убогих, калік, сліпих і кривих — тобто тих, хто має як тілесні, так і духовні недуги, але з вдячністю відповідає на Божий поклик. Про таких апостол Павло каже:

«Погляньте, браття, на своє покликання: небагато серед вас мудрих за тілом, небагато сильних, небагато шляхетних; але Бог вибрав немудре світу, щоб осоромити мудрих…»
(1 Кор. 1:26–29).

Ця притча стосується і кожного з нас. Бо й сьогодні багато людей, заклопотаних земними турботами, працею, достатком, радощами життя, забувають про Бога і Його запрошення до спасіння. Пристрасть до земного глушить у серці голос Царства Божого.

А ті, що усвідомлюють свою неміч, свою духовну вбогість, відповідають на Божий поклик покаянням і стають найкращими гостями на весільному бенкеті Агнця Божого.

Всі великі святі — мученики, подвижники, пастирі й учителі Церкви — вийшли саме з цього числа «вбогих духом». І вони нині торжествують на весільній вечері Агнця.

Тому й ми, браття і сестри, будучи покликаними до Царства Небесного, будьмо уважні до голосу Божого. Пам’ятаймо, що:

«Ось тепер — час сприятливий, ось тепер — день спасіння!»
(2 Кор. 6:2).

Очистімо себе покаянням, щоб зустріти Різдво Христове з чистим серцем і духовною радістю, і з ангелами заспівати Богонемовляті:

«Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях благовоління!»
(Лк. 2:14)