Преподобний Феодосій Печерський — засновник спільножительного монастирського уставу і родоначальник чернецтва  у нашій землі, один із засновників Києво-Печерської Лаври, учень преподобного Антонія Печерського.

Преподобний Нестор, укладач житія преподобного отця нашого Феодосія, підносить хвалу Богу за те, що Він дарував Києво-Печерському монастирю такого ігумена і подвижника: «Хто осягне милосердя Боже! Ось же не обрав Він пастуха і вчителя ченцям серед мудрих філософів або вельмож міських, але — нехай прославиться за це ім’я Господнє — недосвідчений у премудрості виявився мудрішим за філософів! О таємниця таємниць! Звідки не очікували — звідти й засяяла нам ранкова зірка пресвітла, так що всім країнам видно сяйво її, і зібралися до неї, все знехтувавши, аби тільки світлом її насолодитися. О милосердя Боже!..» (Києво-Печерський патерик).

З дитячих років Феодосій ріс тілом, а душею тягнувся до любові Божої, і ходив щодня до церкви Божої, з усією увагою слухаючи читання божественних книг. Не наближався він до граючих дітей, як це в звичаї у малолітніх, але уникав їхніх ігор… Скоро осягнув він усю грамоту, тож дивувалися всі розуму його і здібностям і тому, як швидко він усьому навчився. А хто розповість про покірність і слухняність, якими вирізнявся він у навчанні не тільки перед учителем своїм, а й перед тими, хто вчився з ним?

Прийшовши до преподобного Антонія, отець наш Феодосій всією душею віддався Богу й преподобному Антонію, і відтоді став виснажувати плоть свою, цілі ночі проводив у безперервних молитвах, пересилюючи сон, і для виснаження плоті своєї трудився, не покладаючи рук, згадуючи завжди, що говориться в псалмах: «Поглянь на скорботи мої і знесилення моє і прости всі гріхи мої» (Пс. 24:18).

Так він душу упокорював усілякою стриманістю, а тіло виснажував працею і подвижництвом, так що дивувалися преподобний Антоній і великий Никон його смиренню і покірності і таким його — в юні роки — благонравності, твердості духу і бадьорості. І невпинно славили за все це Бога.

Про преподобного Антонія, блаженного Феодосія і великого Никона Нестор Літописець сказав: «І було тоді три світила в печері, що розганяють темряву бісівську молитвою і постом. Вони перебували в печері в молитвах до Бога, і Бог був із ними; бо сказано: “Де двоє або троє зібралися служити Мені, тут і Я серед них”» (Києво-Печерський патерик).

З житія преподобного отця нашого Феодосія відомо, що він «…смиренням і послухом усіх перевершував, і працьовитістю, і подвижництвом, і справами, бо тілом був могутнім і міцним, і з задоволенням усім допомагав, воду носячи і дрова з лісу на своїх плечах, а в ночі усе не спав, прославляючи в молитвах Бога. Коли ж братія спочивала, блаженний, взявши виділену кожному частину зерна, молов за них і відносив на те місце, звідки взяв. Іноді ж, коли було особливо багато ґедзів і комарів, уночі сідав на схилі біля печери і, оголивши своє тіло до пояса, сидів, прядучи вовну для плетіння взуття та співаючи Давидові псалми. Оводи і комарі покривали все його тіло і кусали його, і пили його кров. Отець же наш залишався нерухомим, не встаючи зі свого місця, доки не наставав час заутрені, і тоді раніше за всіх приходив до церкви. І, ставши на своєму місці, не рухався і не віддавався пустим думкам, звершуючи божественне славослів’я, і також найостаннішим виходив із храму. І за це всі любили його і шанували, як отця, і не могли надивуватися смиренності його і покірності» (Києво-Печерський патерик).

Будучи ігуменом, преподобний Феодосій «не змінив свого звичайного смирення, пам’ятаючи про слова Господні, що віщають: “Якщо хто з вас хоче бути наставником іншим, то нехай буде скромнішим за всіх і всім слуга”» (Києво-Печерський патерик). Тому він залишався смиренним, немов був молодшим за всіх і всім прислужував, і для всіх був взірцем. За його молитвами став процвітати і множитися чорноризцями Києво-Печерський монастир, адже говориться: «Праведник, як фінік, розцвіте, і як кедр, що в Ливані, примножиться» (Пс. 91:13). І з того часу множилося число братії і процвітало місце те добронрав’ям їхнім, і молитвами їхніми, і всіляким благочестям.

Преподобний Феодосій щодня братію втішав і повчав, щоб не дбали вони про земне, але нагадував їм Господні слова, кажучи: «Отож не піклуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або у що одягтися? бо всього цього шукають язичники; бо Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:31-33). Блаженний так думав, а Бог щедро давав йому все, в чому була потреба. Браття ж, як земля, що прагне води, приймали слова його, приносячи плоди праць своїх Господу… І було видно на землі людей, які немов би уподібнилися ангелам, і монастир той був подібний до неба, і в ньому блаженний отець наш Феодосій яскравіше сонця сяяв добрими діяннями.

Такою була ревність до Бога духовного отця нашого, блаженного Феодосія, бо вирізнявся він смиренністю і незвичайною лагідністю, в усьому наслідуючи Христа, Істинного Бога, Котрий говорив: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:29). Тому, дивлячись на подвижництво таке, упокорювався Феодосій, найнедостойнішим з усіх себе ставлячи, і служачи всім, і будучи для всіх зразком. Блаженний же всі ночі проводив без сну, зі сльозами молячись Богу за братію і часто схиляючи коліна. І ніколи не бував він несправедливий або гнівний, не подивився ні на кого сердито, але був завжди милосердним і тихим, і жалісливим до всіх. Така була щира надія на Бога у преподобного Феодосія, так уповав він на Господа нашого Іісуса Христа, що ніяких надій не покладав на мирське, не розраховував ні на що у світі цьому, але всіма думками й усією душею прямував до Бога, і, на Того всі надії поклавши, абсолютно не турбувався про завтрашній день і постійно тримав у пам’яті серця свого глас Господній, який віщав: «Тому кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що одягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло за одежу? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Чи ви ж не багато кращі за них?» (Мф. 6:25-26). Тому він щоночі зі сльозами молив Бога про стадо своє, кажучи: «Як уже нині, Владико, зібрав Ти нас у місці цьому, і якщо угодно, щоб ми жили тут, то будь нам Помічник і Податель усіх благ. Адже в ім’я Пресвятої Матері Твоєї зведений дім цей» (Києво-Печерський патерик).

І був він заступник вдовиць, і помічник сиротам, і жебраків заступник, і, просто кажучи, всіх, хто приходив до нього, відпускав, повчивши й утішивши, а жебракам подавав, чого потребували вони і на прожиток. Багато хто з нерозумних докоряв йому, але з радістю терпів усі докори, як терпів не раз докори і досадження від своїх учнів, все одно, однак, молячись за всіх Богу.

І ось настав кінець життя його, і вже заздалегідь дізнався він день, коли відійде до Бога і настане час заспокоєння його, бо смерть — спокій для праведника.

Тоді повелів він зібрати всю братію і почав наставляти, щоб кожен виконував доручену йому справу з усілякою старанністю і зі страхом Божим, з покірністю і любов’ю. І знову повчав усіх зі сльозами про спасіння душі, і про життя богоугодне, і про піст, і про те, як дбати про церкву та стояти в ній із трепетом, і про братолюбство, і про покірність, щоб не лише старших, а й однолітків своїх любити та підкорятися їм, кажучи: «Бог же, Той, Хто все створив словом Своїм і премудрістю, нехай благословить вас, і захистить від лукавого, і збереже віру вашу непорушною і твердою, в однодумності та взаємній любові, щоб до останнього подиху ви були разом. Нехай буде на вас благодать — служити бездоганно Богу, і бути всім, як одне тіло й одна душа, у смиренні та послуху. І будьте ж ви досконалі, як досконалий і ваш Отець Небесний. Нехай перебуває Господь із вами!.. Ось обіцяю вам, браття й отці, що хоча тілом і відходжу від вас, але душею завжди залишуся з вами. І знайте: якщо хто-небудь із вас помре тут, у монастирі, або буде відісланий куди-небудь ігуменом, то, якщо навіть і згрішить у чомусь, усе одно буду я за того відповідати перед Богом. А якщо ж хто з власної волі піде з монастиря, то до такого мені діла немає. І так ви дізнаєтеся про дерзновення моє перед Богом: якщо побачите, що процвітає монастир наш — знайте, що я біля Владики Небесного; якщо ж коли-небудь побачите зубожіння монастиря і в скруту впаде він, то знайте, що далекий я від Бога і не маю дерзновення Йому молитися» (Києво-Печерський патерик).

Заздалегідь передбачивши свою кончину, преподобний Феодосій мирно відійшов до Господа в 1074 році.

Він був похований у викопаній ним печері, в якій усамітнювався під час посту. Мощі подвижника були знайдені нетлінними в 1091 році.

До лику святих преподобний Феодосій був прилічений у 1108 році.

Станемо ж слідувати і наслідувати життя преподобного Феодосія та учнів його, і нехай сподобимося почути слово Владики і Вседержителя, що віщає: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34).