Апостол Фома – один із дванадцяти найближчих учнів Господа нашого Іісуса Христа. Після Його Воскресіння і Вознесіння святий Фома проповідував Євангеліє за межами Святої Землі, дійшовши до Індії.

Ім’я апостола Фоми міцно пов’язане з його сумнівом у Воскресінні Христа. Почувши від інших учнів, що вони бачили воскреслого Господа, він сказав: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів і не вкладу перста мого в рани, не увірую». Звідси в народі й пішов вислів – «Фома невіруючий».

Але важливо пам’ятати: Фома сумнівався не з холодної впертості, а від жаги до істини. Його душа прагнула увірувати, він усім серцем бажав, щоб звістка про Воскресіння була правдою. І коли Христос з’явився йому, апостол із глибокою вірою вимовив: «Господь мій і Бог мій!» Відтоді він невідступно слідував за Христом, несучи благу звістку до меж тодішнього світу.
Сумнів, як у апостола Фоми, може стати кроком до живої і глибокої віри. Але є й інший сумнів – небезпечне, вперте невір’я, коли людина свідомо не хоче вірити. Таке невір’я походить не від прагнення до істини, а від небажання змінювати гріховне життя. Коли людина живе безбожно, їй невигідно, щоб Бог існував. Тоді й чудеса не пробуджують віру, як було з фарисеями, які бачили воскресіння Лазаря, але все ж таки відхилили Христа.