Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Прп. Захарія постник (XIII-XIV)

Zahariya copy

Пам’ять 6 квітня

У монастирі Печерському є таке сказання про Захарію, інока Печерського. Під час ігуменства блаженного Никона два чоловіка київських, Сергій та Іван, одного разу, молячись перед явленою чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, побачили що виходить від неї великий світ і негайно поклали укласти між собою духовне братство. Іоанн перед смертю своєю вручив Сергію сина свого Захарію і тисячу гривень срібла і сто гривень золота з тим, щоб срібло і золото він віддав Захарію, коли той досягне повнолітнього віку.

Захарія, досягнувши п’ятнадцятирічного віку, просив у Сергія свою спадщину, але той відповів, що його батько, Іван, роздав все своє майно бідним, а йому не залишив нічого. Захарія просив дати хоч половину або, принаймні, третю частину залишеного йому батьком майна, але Сергій з докором йому відмовив в цьому. «Якщо ти не взяв нічого з маєтку свого батька, – сказав юнак, – то йди і заприсягнись мені в церкві Печерській перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, де ти уклав союз братолюбства з моїм батьком». Сергій прийшов до церкви і, ставши перед іконою Богородиці, з клятвою сказав, що він не брав ні тисячі гривень срібла, ні ста гривень золота. Але Богоматір покарала його за неправдиву клятву. Він не міг наблизитися до святої ікони, щоб облобизати її. А виходячи з церковних дверей, раптом почав викликати: «Преподобні отці Антоніє і Феодосіє, не дозвольте погубити мене сему немилостивому Ангелу, моліться до Пресвятої Госпожі Богородиці, нехай віджене від мене багатьох бісів, яким я відданий, нехай візьмуть срібло та золото, запечатані в моєму домі». І ті всі, що були тут, прийшли в страх.

Посланці ж принесли запечатаний ящик і, відкривши, знайшли в ньому дві тисячі гривень срібла і двісті гривень золота – вдвічі більше проти колишнього. Тоді Захарія, віддавши гроші перебуваючому в той час ігуменом Іоанну, просив, щоб він використав їх як хоче, а сам прийняв чернечий образ, і помер в Печерському монастирі.

Рукописний же короткий життєпис і тропар йому в каноні закінчують це сказання тим, що Захарія, по постригу в чернецтво, поклав собі за правило до смерті не їсти нічого – ні печеного, ні вареного, і харчувався всякий день після заходу сонця малою кількістю зілля.

Він був такий страшний для бісів, що вони боялися навіть його імені. Часто бачив він Ангелів, з якими по смерті сподобився жити на небі вічно.

Окремо пам’ять преподобного Захарії Церква згадує 6 квітня  (24 березня за ст. ст.), в день пам’яті преподобного Захарія Монаха.