Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Прп. Марк гробокопач (XI-XII)

Marko grbkp copy (2)

Пам’ять 11 січня

Житіє преподобного отця Марка гробокопача крім відомостей про його доброчесне життя і чудеса містить і житіє преподобних Феофіла і Іоанна Печерських, які спочивають в єдиній раці.

Час подвигів цього блаженного Марка відноситься до перенесення мощей преподобного отця Феодосія з печери в святу велику церкву. Блаженний Марк, прийнявши чернечий образ, жив у печері, копаючи в ній своїми руками багато місць не тільки для того, щоб залишатися там на молитву, а й для погребіння померлої братії, і виносив землю на своїх плечах. І так трудився він постійно в цій богоугодній справі, чекаючи на небі багатої нагороди, на землі ж не бажаючи брати її. Якщо хто насильно, по любові, давав йому якусь річ за копання могили, — він віддавав убогим.

Крім того, блаженний поклав на пояс собі залізо, яке носив все своє життя; перебував в бдінні він день і ніч на молитві, від постійної ж молитви не відокремлював суворого посту, як спарував їх Бог (Мф. 19:6). І воду пив він мірою зі своєї мірки, цією міркою служив йому мідний хрест. І так внутрішнього ворога, котрий насаджує похоті в душі, переміг він до кінця не тільки темницею, але і трудом, і кайданами, позбавленням сну і голодом. Умертвив плоть свою не тільки безмовністю в темній печері, а й копанням, й поясом залізним, бдінням і постом. З’явившись в ангельському образі як безтілесний, він не боявся смерті, але смерть швидше боялася голосу його, як труби Архангела. Преподобний отець наш Марк отримав від Господа силу на такі чудеса, що і мертві корилися велінням його. Це було підтверджено багатьма знаменнями.

Одного разу, коли, за звичаєм, копав він могилу, змучивсь і залишив місце тісним і нерозширеним. Сталося, що один з братій, який хворів, помер; і для поховання не було, крім того, іншого місця. Мертвий був принесений в печеру, і ледь могли, через тісноту, покласти його в печеру. Тоді братія стала нарікати на Марка, що вони не можуть ні оправити мерця, ні вилити на нього єлею через тісноту місця. Печерник же, зі смиренністю вклонившись усім, сказав: «Вибачте мені, отці, через неміч мою не закінчив». Вони ж допікали його, докоряючи йому ще сильніше. Тоді блаженний сказав мертвому «Так як місце тісне, брат, посунься сам і, взявши єлей, вилий на себе». Мертвий же, трохи розігнувшісь, простягнув руку і, взявши єлей, вилив на себе хрестоподібно на обличчя і на груди і віддав сосуд; оправивши себе сам, він ліг і заснув. Після цього чуда всіх охопив жах і трепет.

І ще один брат помер після тривалої хвороби; і один з друзів його, за звичаєм обтер його губою, пішов до печери, щоб бачити місце, де повинні були покласти тіло його друга, і запитав про те блаженного печерника Марка. Блаженний же відповідав йому: «Іди скажи братові, щоб почекав він до ранку, поки я викопаю місце, і тоді відійде він на спочинок того життя». Брат же сказав печернику: «Отче, я вже витер губою його мертве тіло, кому звелиш сказати це?» Марк же знову сказав: «Це місце, бачиш, ще не приготовлене. Кажу тобі: іди і скажи померлому так: каже тобі грішний Марк: брат, побудь тут ще цей день, поки я приготую місце і сповіщу тебе, вранці ж відійдеш ти до бажаного Христа».

Послухавши його, брат пішов в монастир і знайшов всю братію, яка звершувала звичайний спів над померлим. Тоді він сказав померлому: «Брат, Марк каже, що місце для тебе ще не готове, почекай ще тут до ранку». Коли він це при загальному подиві сказав, раптом мрець відкрив очі, і душа його повернулася в нього, і він був той день і ніч живий, нікому нічого не кажучи і тільки дивлячись відкритими очима. На ранок брат, який приходив раніше, знову пішов у печеру дізнатися про місце, чи приготовлено воно. І святий сказав йому: «Іди, скажи ожилому: каже тобі Марк: залиш це тимчасове життя і перейди в вічне, віддай дух твій Богу, тіло ж твоє нехай буде покладене в печері зі святими отцями. Бо місце готове». Брат, прийшовши, сказав все це ожилому. Той же, закривши очі свої, віддав дух в руки Божі. І так, з честю був покладений в печері на приготованому місці. І всі дивувалися цьому преславному чуду, як по слову блаженного ожив мрець і знову помер по його слову, і прославляли Бога.

Були в тому ж Печерському монастирі два брата, поєднані сердечною любов’ю з самої юності, однаково про все мислили і мали однакову ревність до Бога — Іоанн і Феофіл. Вони благали блаженного Марка влаштувати їм одне спільне місце для поховання тіл їх обох, коли накаже Господь.

Поживши довго разом, старший з них Феофіл поїхав кудись у монастирській справі, а молодший, Іоанн, вгодивши Богу, розболівся, помер і був покладений у печері на приготованому місці. Через кілька днів Феофіл повернувся з дороги і, дізнавшись про смерть брата свого, почав сильно сумувати і, взявши з собою кількох ченців, пішов до печери, бажаючи побачити, на якому місці покладений померлий. А побачивши, що він покладений в тій спільній могилі на верхньому місці, гнівався і нарікав на Марка, кажучи: «Навіщо ти поклав його тут на моєму місці? Я старше за нього». Печерник, як смиренний, вклонявся йому та благав: «Прости, брат, мене, згрішив я!» Потім, звернувшись до померлого, він сказав: «Встань, брат, дай те місце старшому за тебе брату, сам же лягай на нижньому місці». І раптом, за словом блаженного, мертвий встав і ліг на нижньому місці, і всі, хто прийшов туди, бачили це, і диво було для них страшне і повне жаху.

Тоді брат, який нарікав на блаженного, припав до ніг його, кажучи: «Я згрішив, отче, посунувши брата з місця. Молю тебе, накажи, щоб він ліг там знову». Блаженний же сказав йому: «Сам Господь, знищуючи ворожнечу між нами, яка сталася через твоєї нарікання, зробив це, щоб у ворожнечі твоїй ти не мав на мене злості; тіло цього померлого, вставши з верхньої частини спільної приготовленої для вас могили, показало, що любов його до тебе, жива і після смерті, підкорилася старшинству твоєму. Підіймати мертвих — Боже діло. Я ж людина грішна і тепер, коли немає потреби, вже не можу сказати сам собою цьому померлому: встань і знову лягай на верхнє місце, адже якщо накажеш це йому ти, він не послухає тебе. Але знай і те, що тобі не слід було виходити з монастиря, щоб наслідувати своє старшинство, і в цей час ти був би покладений тут. Але, так як ти не готовий до кончини, йди, подумай про спасіння душі твоєї, і через кілька днів сам ти будеш принесений сюди».

Чуючи ці слова, Феофіл дуже був засмучений і наляканий, думаючи, що тут же впаде і помре; не надіявся дійти і до монастиря. Ледве пам’ятаючи себе, прийшов він у свою келію і невтішно плакав. Тоді раз дав він все, що мав, залишивши собі одну рясу і мантію, і всякого дня чекав смертної години. Ніхто не міг заспокоїти його в його гіркому плачі, але ті, що хотіли потішити його, змушували його ридати ще сильніше. Не могли примусити його вкусити від солодких страв, але сльози його були йому хлібом день і ніч.

Коли наставав день, він говорив собі: «Не знаю, досягну я вечора?», а коли приходила ніч, знову затьмарював сльозами світло очей своїх, кажучи: «Хто знає, чи доживу до ранку? Бо багато таких, що вставши вранці від сну, не досягли вечора і іншого сну, крім смерті, і багато таких, що заснувши, не встали з ліжка. Як сподіватися, що буду жити, мені, який отримав повідомлення, що незабаром помру». Але, щоб Господь, по незмірним щедротам Своїм, подав йому час на покаяння, молився він до Нього завжди, перебуваючи в пості і плачі. Ведучи таке життя багато років, Феофіл до того витончив плоть свою, що можна було перелічити суглоби його, і від постійного плачу позбувся він зору.

Преподобний же отець Марк, коли дізнався годину відходу свого до Бога, закликав Феофіла і сказав йому: «Прости мене, брат, що я й засмутив тебе на багато років, і моли Бога про мене, тому що я відходжу вже від цього світу. Якщо ж я отримаю дерзновіння, не забуду молитися за тебе, щоб Господь сподобив нас обох, і бачити Його пресвітле лице, і побачити там один одного, і бути там на місці преподобних отців наших Антонія і Феодосія Печерських».

Феофіл же з плачем відповідав йому: «Навіщо, отче, ти залишаєш мене? Візьми мене з собою або даруй мені тут прозріння. Знаю, що коли ти воскресив померлого мого брата, а я впав перед тобою в печері, я повинен був померти за гріхи мої. Але Господь, заради святих твоїх молитов, пощадив мене, чекаючи мого покаяння. І тепер можеш ти подати мені, чого я прошу у тебе — або з тобою відійти до Бога, або прозріти».

Преподобний Марк сказав йому: «Не журися, брате, що заради Господа ти осліп тілесними очима, бо духовними ти прозрів до істинного розуму. Я побажав бути виною твого засліплення; я передбачив тобі смерть, бажаючи зробити користь твоїй душі, і привести до смирення твою плотську зарозумілість, бо Бог не погордить серцем скорботним і смиренним (Пс. 50:19), а не того, хто хвалиться старшинством. Тому не потрібно тобі бачити цього малочасового світла; проси у Господа, щоб бачити тобі славу Його в світлі вічному; не бажай і смерті: вона прийде, якщо б ти і не хотів.

Ось тобі буде знаменням відходу твого: за три дні до смерті твоєї ти прозрієш і так відійдеш до Господа, і там побачиш світло нескінченне і славу невимовну». Залишивши це нехибне пророцтво своє про смерть Феофіла, преподобний отець Марк сам в Господі закінчив на землі тимчасове своє життя.

Мощі святого Марка, Феофіла і його співбрата Іоанна спочивають в Ближніх печерах. У 1594 році німецький посол Е. Лясота писав: «Між іншими, яких я бачив, лежать там св. Денис (думаю, що св. Діонісій), св. Олексій і св. Марк… Крім того, лежать там в кам’яному гробі два товариша; вони, як кажуть, ще за життя свого умовилися лежати разом в одному гробі, один праворуч, інший ліворуч; але сталося, що один з них на деякий час поїхав кудись і повернувшись додому, дізнався, що вже три роки минуло, як його товариш помер; він йде до гроба, і коли побачив, що покійник покладений до гроба не по ту руку, з якої повинен лежати за умовою, то сказав йому, щоб той рушив на своє місце, а йому поступився б зайнятим місцем; небіжчик після цих слів негайно посунувся, а той живий ліг до нього і незабаром помер, і залишився тут лежати мертвим біля нього».

Пам’ять преподобних отців Печерських Марка, Феофіла і Іоанна звершується 11 січня  (29 грудня за ст.ст.).