Пам’ять 1 листопада

Майбутній сповідник схиархієпископ Антоній (Абашидзе) народився 12 жовтня 1867 року в селі Веджіни Тифліської губернії, належав до грузинського аристократичного роду: по батькові походив з князів Абашидзе, по материнській лінії він був у родинних стосунках з князівським родом Багратіоні. Закінчив Тифліську гімназію.

У 1891 році вступив до Київської духовної академії. 16 листопада того ж року був пострижений в мантію з іменем Димитрій; 21 листопада рукоположений у сан ієродиякона.

У 1896 році закінчив Київську духовну академію і рукоположений у сан ієромонаха.

З 16 серпня 1896 року викладав Священне Писання в Тифліській духовній семінарії. Далі було призначення інспектором Кутаїської, а потім Тифліської семінарії, після чого з возведенням у сан архімандрита він стає ректором в Олександрівській місіонерській духовній семінарії. Під час своєї роботи з молодими людьми виявляв стриманість і вимогливість, які поєднувалися з його глибокою духовністю.

23 квітня 1902 року був хіротонізований в єпископа Алавердського, вікарія Мцхета-Карталинської єпархії. Послідовно він в подальшому обіймав Гурійсько-Мінгрельську, Балтську, Туркестанську і Ташкентську кафедри, а з 1912 року — єпископ Таврійський і Сімферопольський.

Після приходу радянської влади в Крим архієпископ Димитрій писав Патріарху Тихону: «Одному тільки Богові відомо, що терпимо ми тут в Криму, який став другим Кронштадтом. Все населення тримають в страсі, не рахуючись рішуче ні з чим. Нас — церковних людей всіляко допікають. Захопили і зовсім розорили багатий Корсунський монастир в Дніпровському повіті, пограбували Кизилташську обитель; заволоділи Георгіївським Балаклавським монастирем і віддали його в розпорядження «Спілки скалічених воїнів»; в наші дні безцеремонно грабують Херсоніський і Інкерманський монастирі (обидва поблизу Севастополя); консисторську будівлю оголосили власністю «Таврійської республіки» і всім чиновникам наказали протягом тижня очистити приміщення».

11 квітня 1923 був заарештований і висланий з Криму. Після висилки переїхав до Києва і оселився в Китаївській пустині при Києво-Печерській Лаврі, а після її закриття жив на приватних квартирах.

У 1928 році був пострижений у велику схиму з ім’ям Антоній — на честь Антонія Печерського.

У 1933 році був заарештований і засуджений до 5 років ув’язнення умовно; жив на приватній квартирі на Козловській вулиці, біля Києво-Печерської Лаври.

Звершував таємні служби та рукопокладення, намагаючись таким чином зберегти православну ієрархію, будучи до кінця своїх днів вірним чадом Православної Церкви. Ризикуючи виявитися заарештованим або, більш того, убитим, в 1937 році звершив таємне відспівування екзарха України митрополита Київського Костянтина (Дьякова), закатованого у в’язниці, чия могила згодом була встановлена на Лук’янівському кладовищі місті Києві.

Після відкриття Лаври 27 вересня 1941 року переселився туди, зайнявши будинок колишнього блюстителя Ближніх печер, де для нього був відновлений невеликий храм.

Помер в грудні 1942 року, похований за вівтарною стіною Хрестовоздвиженського храму Лаври біля входу в Ближні печери.

Милістю Божою 22 квітня 2012 року звершено чин причислення схиархієпископа Антонія до лику місцевошанованих святих Київської єпархії. День пам’яті святого сповідника 1 листопада (19 жовтня за ст. ст).