Святитель Філарет (Амфітеатров) після прибуття свого на Київську Митрополію обрав для себе постійним місцем перебування не Софійський митрополичий дім, у якому жили найближчі його попередники, а Святу Києво-Печерську Лавру. Ця, мабуть, малозначуща обставина мала тим часом велике і важливе значення щодо характеру, перебігу і способу думок, дій святителя.

Будучи Митрополитом Київським і Галицьким, святитель Філарет займав також місце настоятеля Києво-Печерської Лаври. Він всіляко дбав про виправлення якихось порядків, «традицій», вчинків братії монастиря, що не відповідали духу чернецтва і братства.

Він писав до архієпископа Рязанського Гавриїла: «Добре будувати і чудові храми в обителях, але найбільше потрібно влаштувати внутрішні храми в обителях піклуванням настоятелів про чернече по Богу життя, в якому відчувається велике збідніння в наш час». Ці слова святителя Філарета можна гідно визнати негласним девізом усієї його архіпастирської та настоятельської діяльності з управління Святою Печерською Лаврою та всіма обителями Київської єпархії.

В управлінні владики Філарета як Священноархімандрита Києво-Печерської Лаври була та особлива панівна риса, що він у всіх розпорядженнях своїх виявляв себе не як той, хто має владу, а як неухильний і ревний послідовник, або вірніше — смиренний послушник усім уставам, правилам, звичаям і переданням святих отців Печерських.

Наведемо кілька його розпоряджень, резолюцій на протоколах Духовного Собору Лаври, записів із цього приводу.

Менш ніж за місяць після вступу свого на Митрополію у своїй пропозиції лаврському Духовному Собору святитель Філарет писав про залучення багатьох ченців до землеробства і хліборобства на великих лаврських угіддях:

«Божою милістю, заступництвом Пресвятої Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії та молитвами преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія та інших чудотворців Печерських Свята, чудотворна, Небесам подібна Києво-Печерська Лавра досі процвітала і без хліборобства. “Кожен у званні, в ньому ж призваний є, в тому й нехай перебуває перед Господом”, — навчає святий апостол Павел. Премудрим улаштуванням Промислу Божого виробляти хліборобство і користуватися вигодами його надано хліборобам. Чернецтву ж, що приймає на себе ангельський образ служіння Господу Богу, личить обробляти ниву серця свого постницькими і молитовними подвигами в безмовності духу. Деннонічне славослів’я, безперестанна молитва серця і рукоділля, що не порушує безмовності духу, становили щоденну вправу преподобних отців наших. У Святій Києво-Печерській Лаврі по великих її закладах і без хліборобства досить праці для ченців і для послушників».

Про благопристойність поведінки на братській трапезі:
«У пастирській турботливості про збереження правил чернечого життя, встановленого преподобними і богоносними отцями нашими Антонієм і Феодосієм Печерськими, доручаю Духовному Собору перед очима Божими спостерігати без усякого ухиляння, щоб у братській трапезі під час зібрання братії для приймання їжі зберігалась цілковита тиша та мовчання. Бо чернеча трапеза є священнодійством. Усі взагалі, починаючи із соборних старців, які зобов’язані подавати собою приклад суворого дотримання порядку іншим, повинні в мовчанні слухати читання священних книг, аж ніяк ні з ким не розмовляти та інше».

Взагалі про моральність святитель Філарет мав постійне й особливе піклування. Це засвідчується різноманітними отецькими його повчаннями і настановами братіям у різних випадках, — про що збереглися відомості і в записках, і в усних переданнях, а також і в неодноразових формальних пропозиціях. Подібного роду пропозиції він завжди починав не інакше, як такими вступами: «У пастирському піклуванні про збереження в тверезості, в цнотливості та святині чернечого житія братії, довіреної мені від Господа нашого Іісуса Христа, Йому ж мушу відповісти на праведному суді Його, святим Його ім’ям заповідаю Духовному Собору»…

До розряду подібних розпоряджень слід віднести таку пропозицію щодо церковного співу: «Здавна Свята Києво-Печерська Лавра супроводжувала богослужіння благоговійним співом, який приводив у розчулення прочан. Маючи обов’язок і від щирого серця бажаючи зберегти в усій повноті й точності стародавній цієї святої обителі спів без найменшої зміни, доручаю мати особливу про це турботу наміснику Лаври та екклісіархові і всебічно намагатися обирати здібних до співу ченців та послушників у клірошани Великої церкви Успіння Божої Матері. Під час співу клірошани повинні стояти з благоговінням у церкві, Небесам подібній, наслідуючи ангелів на небесах, які з трепетом оспівують велич Божу. Клірошан, помічених у найменшому неблагочинні, як-то — у розмовах, безчинному погляді назад і на всі боки та інше — виправляти неослабно духовними покараннями і про тих, хто не виправляється, доносити настоятелю для виключення з числа клірошан і з Лаври. Уставщикам правого і лівого криласу приписати, щоб вони всіляко вживали старання до збереження співу в древній його досконалості і клірошан навчали як самі, так і за допомогою інших клірошан в простому церковному співі, аж ніяк не допускаючи на криласах нікому співати, крім клірошан і канонархів».

Святитель Філарет однаково цінував працю і потреби як вищих начальницьких осіб із братії, так і послушників. Такі, наприклад, розпорядження його були щодо трудящих і в проскурні, і в хлібні, і в куховарні, де дійсно, заняття трудящих вельми важкі. Недарма всіх новоначальних посилають на послух і праці подібного роду з метою так званого іскусу (випробування). В одній резолюції з цього предмету між іншим писав владика Філарет: «Наглядачеві просфорні додати платні по 10 р. сріб., а іншим трудящим по 6-ти р.». Також: «Отцю келарю доручити, щоб він ревних до своєї справи і тих, хто своїми працями заслуговує, представляв через кожне півріччя до нагородження».

Святитель Філарет, розмірковуючи одного разу про одержувані ним самим грошові кошти і знаходячи їх дійсно великими, особливо після збільшення платні після возз’єднання колишніх уніатів, говорив так: «Ось казначей приніс мені нині (9 грудня) платню — усі п’ятачки, гривенники, двугривенники; до свята (Різдва Христового) розійдуться всі (на роздачу нужденним). Так, — продовжував він свою промову, — Київському Митрополиту можна… (тобто мати достатньо на цей предмет коштів). А от наміснику платні не багато…, так, не багато! Намісник же має бути забезпечений у коштах. Тут таке місце; з усіх боків звертаються, відмовляти ж і важко, і недобре. Ось я призначив зі свого боку. Наступник, певно, не захоче змінити, посоромиться, та було б і несправедливо: трудів багато і витрат багато. Можливо, і з братського кухля що-небудь потрібно додати». Згадуване тут призначення з боку святителя полягало в тому, що він зробив формальне розпорядження, щоб з доходів, які складають його частку, виділяти і видавати Наміснику Лаври відому частину, що становить досить значну суму.

Стало відомо святителю Філарету, що під час чаю дехто вживав білий хліб, відокремлений від хліба проскурного, і самі проскури, хоча б і не проскомидні, але в усякому разі освячені вже самим призначенням, і вони мали на собі зображення святої печатки з ім’ям Господа Іісуса Христа. Це останнє виявлялося іноді спокусливим для деяких із прочан, які приходили, і які мають особливе шанування святих проскурок, що одержують у Святій Лаврі. І ось для припинення всіх зловживань і водночас на втіху й у сенсі особливого благословення від Святої Лаври найстарішим із братій постановлено було видавати за відомою кількістю і на певний час описуваний хліб для келійного вживання та на випадок дозволених прийомів достойних відвідувачів.

Цим самим досягалася і та мета, щоб позбавити від турбот, які іноді супроводжуються зайвим клопотом і вишуканістю у вигляді різних випечених пригощань для пропонування відвідувачам, для придбання яких треба було б звертатися до міських пекарень і так званих кондитерських або купувати в рознощиків та рознощиць, котрі з’являлися колись навіть у огорожу самої Лаври.

До речі, ми повинні сказати і про осіб, зараз зазначених, і про предмети їхньої торгівлі. Святитель Філарет неодноразово робив формальні розпорядження, щоб аж ніяк не дозволяти торгівлі їстівними припасами та іншими предметами, як-то: хрестиками, іконками, вервицями і, зокрема, проскурками не лише на подвір’ї Святої Лаври, а й у інших місцях, наприклад, поблизу святих печер.

Звернув же він на це увагу ще на самому початку свого служіння, і до того ж так, що не обмежився лише внутрішніми розпорядженнями і заходами, але тоді ж зробив звернення до Київського міського коменданта такого змісту: «Помічено мною, що при Ближніх і Дальніх святих печерах жінками здійснюється продаж їстівних припасів та інших речей, що не пристойно цим святим місцям. Повідомляючи про це Вашій Високоповажності, уклінно прошу про заборону згаданого продажу зробити начальницьке Ваше розпорядження і мене про подальше повідомити». На це пан комендант відповідав: «Я наказав за приналежністю вжити рішучих заходів до припинення торгівлі, не залишу між іншим і сам спостерігати за точним виконанням до запровадження порядку в усьому, згідно з бажанням Вашого Високопреосвященства». З цього розпорядження очевидно, що заворушення і непристойності в частині описуваного продажу були надто значні і усвідомлювалися самими світськими начальницькими особами, а, отже, могли відгукуватися чималою спокусою для прочан і такою самою шкодою взагалі для братії. Тому ревна і наполеглива дбайливість високопреосвященного Філарета була тут настільки доречна, що по справедливості повинно докласти до неї у певній мірі та ступені дії і слова Господа Спасителя при вигнанні торговців з храму Єрусалимського.

До розпоряджень про заїзд на територію Лаври кінних екіпажів відноситься і наступна пропозиція святителя Філарета: «За заповітом преподобного отця нашого Феодосія і за стародавнім звичаєм цим доручається Духовному Собору спостерігати як тепер, так і на всі майбутні часи, щоб усередину огорожі Святої Києво-Печерської Лаври аж ніяк не впускались екіпажі та вози на конях, окрім необхідних потреб для обителі, для чого є особливі Економічні врата та такий самий особливий двір житній».

Розпорядження це, крім того, що воно ґрунтувалося на заповіті святого преподобного Феодосія, цілком гідне. Потрібно знати, що святитель Філарет сам перший, незважаючи на своє звання і старість свою, ніколи не дозволяв подавати карету до ґанку своїх покоїв, але виходив пішки за святі ворота і там же завжди зупинявся, коли приїжджав. Вчиняв же він так власне з почуття благоговійного шанування до святості Лаври, яка гідно іменується чудотворною.

Закінчуючи тут виписку і зроблений нами посильний огляд деяких розпорядницьких дій святителя Філарета за час його двадцятирічного настоятельства в Києво-Печерській Лаврі, що ми маємо сказати про них стосовно предметів і змісту їхнього, духу і напряму, значення і впливу? Відповідь, здається, одна, що багато, вельми багато правил, повчань, порядків і звичаїв перейдуть у роди родів родів у середовищі братії, як високосвященні.

Джерело:  Высокопреосвященный Филарет, в схимонашестве Феодосий (Амфитеатров), митрополит Киевский и Галицкий и его время : Сост. в 3 т. архим. Сергием (Василевским). Т. 3. –  1888. – 712 с.