З іменем святого рівноапостольного князя Володимира пов’язана найважливіша подія в історії нашої Вітчизни — прийняття християнства і входження в сім’ю християнських народів світу.

За літописним свідченням, вперше слов’янські племена, які населяли територію майбутньої Київської Русі, почули євангельську проповідь від святого апостола Андрія Первозванного ще в I столітті після Різдва Христового. Святий Андрій пройшов із проповіддю від Криму до майбутнього Новгорода, всюди хрестячи наших предків і наставляючи їх у вірі Христовій. За переказом прп. Нестора Літописця, на Київських горах він поставив хрест і передрік заснування тут великого міста з безліччю християнських храмів: «На горах цих засяє благодать Божа: буде тут місто велике, а в ньому багато храмів поставить Господь».

У IX столітті Константинопольський патріарх Фотій відрядив на Русь єпископа Михаїла, який почав проповідувати Слово Боже серед язичників. На їхню вимогу єпископ Михаїл сотворив чудо: він звелів розпалити вогонь і поклав у нього Євангеліє, яке залишилося неушкодженим. Побачивши це, багато хто з язичників увірували у Христа.

Чимало киян хрестилося й за часів святої рівноапостольної княгині Ольги, яка, прийнявши Хрещення в Константинополі, побудувала багато християнських храмів. Однак Хрещення Київської Русі в цілому, Хрещення всього народу відбулося тільки за князювання святого Володимира, якого справедливо називають хрестителем руського народу.

Святий князь Володимир був онуком святої рівноапостольної княгині Ольги та сином Святослава Хороброго.

У 970 році Святослав, вирушаючи в похід, з якого йому вже не судилося повернутися, розділив свої володіння між трьома синами. У Києві княжив Ярополк, в Овручі, центрі Древлянської землі, — Олег, у Новгороді — Володимир.

Коли загинув Святослав, Володимир, знаючи про бажання влади ворогами, втік за море. Згодом повернувся та у 978 захопив Київ.

На той час Володимир мав п’ять дружин і сотні наложниць. Крім того, Володимир спочатку був закоренілим язичником і затятим ворогом християнства. Незабаром після взяття Києва він улаштував на пагорбі біля свого палацу справжній язичницький пантеон — поставив статуї язичницьких богів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімрагла та Мокош. «І поклонялися люди їм, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і дочок, і приносили жертви бісам… І осквернилася кров’ю жертв їхніх земля Руська і пагорб той», — оповідає літопис.

Ставши єдиновладним князем Русі, Володимир здійснив декілька вдалих військових походів: завоював Галичину, упокорив в’ятичів і радимичів, переміг камських болгар, успішно воював із печенігами і, таким чином, розширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні. Він «пас свою землю правдою, мужністю і розумом», як добрий і дбайливий господар, за потреби розширював її межі та захищав її кордони силою зброї, а повертаючись із походу, влаштовував для дружини та всього Києва щедрі й веселі бенкети.

Проте язичницька реформа, яка змінила лише зовнішнє вшанування старих богів, не могла задовольнити Володимира. Особисті пошуки віри співпали з вимогами часу: Русь остаточно втрачала риси колишнього військового союзу окремих племен, перетворюючись на єдину державу, що відігравала дедалі більшу роль у європейській та світовій політиці. Все це вимагало від князя пошуку духовної основи для єдності руських князівств.

За свідченням преподобного Нестора, князю Володимиру було «явлення Боже», що спонукало його до навернення у християнство. Та оскільки навернення князя до Христа сталося вже в зрілому віці, то до остаточного прийняття віри та Хрещення потрібен був якийсь час для роздумів, порівняння, сприйняття й усвідомлення християнських істин.

Благодатною допомогою князеві в його просвітленні стали й молитви святої рівноапостольної Ольги. Адже князь багато що успадкував і від неї. З язичницькою нестриманістю пристрастей у ньому поєднувалася й душевна глибина, мудрість, добросердість, і це пояснює, чому його серце виявилося здатним сприйняти Істинного Бога.

Давні літописи містять докладну і яскраву розповідь про Хрещення київського князя. Далеко не відразу Володимир прийшов до своєї віри. Коли розійшлася чутка про його хоробрість, мудрість і розміри його держави, що були набагато більшими за володіння інших царів і князів того часу, почали приходити до нього проповідники з різних народів і схиляти його до прийняття своєї релігії. За релігійним життям на Русі пильно стежили ті, хто так чи інакше був із нею пов’язаний і тому зацікавлений у духовному її розвитку: православні греки — на півдні, Римська Церква — на заході, мусульмани Волзької Болгарії та іудеї Хазарії — на сході.

У 986 році, за літописом прп. Нестора, «прийшли болгари магометанської віри <…> потім прийшли іноземці з Риму <…> прийшли хозарські євреї <…> потім прислали греки до Володимира філософа». Князь Володимир уважно вислухав і розпитав усіх. У мусульманстві Володимиру, згідно з літописом, начебто сподобалася можливість багатоженства і в цьому житті, і в майбутньому. Магометани не випадково наголошували саме на цій особливості свого віровчення: вони явно намагалися догодити вподобанням Володимира-язичника. Але не знали магометани, що від язичництва Володимир у глибині душі вже відрікся. Проповідники ісламу помилилися. Вони не відкрили Володимирові нічого нового про Бога, Його ставлення до світу й людини, про сенс буття. Заповіді ісламу про обрізання, утримання від свинини та вина були використані Володимиром як привід, щоб відкинути цю віру. І він промовив напівжартівливо: «Русі веселість є пиття, не можемо без того бути».

«Іноземці з Риму, послані папою», будували свою проповідь на протиставленні Істинного Бога, Який створив небо і землю, зірки і місяць, й «усяке дихання», язичницьким ідолам, які «суть дерево», підкреслюючи, що християнство — світло, а язичництво — пітьма. Володимир запитав: «У чому заповідь ваша?» (тобто що треба людині, щоб бути угодною Богу Істинному, щоб спастися). І отримав таку відповідь: «Піст по силі; якщо хто п’є чи їсть, то все це на славу Божу, як сказав учитель наш Павло». І жодного слова про необхідність духовного преображення, переродження людини у Христі та в образ Христа, про самозречення й обов’язковість, «узявши хрест», іти за Христом! Важко сказати, чого більше в цій проповіді «іноземців із Риму», зміст якої розкривають короткі слова літопису, — спроби догодити розбещеності Володимира-язичника чи властивої західному християнству догідливості світові… У будь-якому разі, римські посланці закликали змінити віру без особливої зміни способу життя. Ось саме це й відвернуло Володимира, який уже добре знав, як змінилося життя княгині Ольги після Хрещення і яким є спосіб життя інших руських християн, що прийняли віру від Константинопольської Церкви. «Ідіть, звідки прийшли, — говорить він посланцям Римського папи, — бо й батьки наші не прийняли цього».

«Потім прислали греки до Володимира філософа», — повідомляє «Повість минулих літ» і наводить докладно проповідь цього філософа. Бесіда Володимира з філософом зводиться до найважливішого та головного — до питання про Боговтілення.

Відпустивши грецького посла з дарунками, князь Володимир зібрав своїх старійшин і бояр на раду. На цій найвищій на Русі державній раді дружина, бояри та старійшини на чолі з князем Володимиром перед остаточним обранням віри (а, отже, майбутнього духовного шляху Київської Русі) міркували про те, як проходить богослужіння в ісламі, західному християнстві та Православ’ї. Тож було вирішено відрядити послів, щоб випробувати кожну віру на місці, й обрали для цього десять мужів, «добрих і тямущих».

Так було прийняте історичне державне рішення про Хрещення Русі. Православна Церква як образ Царства Божого, Царства Небесного, яка у видимих образах свого богослужіння являє невидиму й невимовну красу та радість горнього світу, відкрила Русі світлий образ Христової істини! Через православне богослужіння Русь побачила Христа у славі та духовній радості перебування з людьми!

Хрестився князь у Корсуні (Херсонесі) в 988 році, ця ж дата вважається офіційним початком Хрещення Русі. Повернувшись до Києва разом з грецькими священнослужителями, він хрестив жителів міста.

Перш за все він запропонував хреститися своїм дванадцяти синам, слідом за ними хрестилися багато бояр. Потім святий Володимир оголосив, щоб усі жителі Києва, багаті й убогі, з’явилися в певний день на річку для прийняття Хрещення. У призначений день жителі Києва зібралися на берег Дніпра, з’явився сюди і сам Володимир з християнськими священиками. Всі кияни увійшли в річку, дорослі тримали на руках немовлят, священики на березі читали молитви, а святий Володимир молився Богу і доручав Йому себе і свій народ.

Після цього почалося Хрещення решти Русі.

Після прийняття християнства сам князь говорив про себе так: «Господи! Був я як звір, жив по-скотськи, але Ти приборкав мене. Слава Тобі, Боже!». Він припинив військові походи на сусідів і жив мирно з усіма народами, лише обороняючи кордони від кочівників-печенігів. Князь відпустив усіх своїх колишніх дружин і наложниць, вступивши в християнський шлюб із грецькою царівною Анною, повністю скасував смертну кару і не хотів карати навіть вбивць і грабіжників. Але, на прохання грецьких єпископів, стурбованих злочинністю на Русі, знову неохоче повернув покарання смертю.

Княжий двір був відкритий для бідних і нужденних, святий князь, якого ще за життя в народі стали називати Красне Сонечко, роздавав людям їжу, одяг і гроші, викуповував боржників з кабали, повертав свободу невільникам і полоненим.

Святий рівноапостольний великий князь був обдарованим правителем, який не тільки вдало обороняв рідну землю і зміцнював її межі, але займався розвитком освіти в своєму князівстві.

Помер великий князь Володимир 15 (28) липня 1015 року в сільці Берестове, неподалік від Києва. Поховали його в заснованій ним Десятинній церкви.

Джерело: https://rivne.church.ua/2024/07/27/28-lypnya-spomyn-khreshchennya-rusi-rivnoapostolnoho-velykoho-knyazya-volodymyra-2/