“І коли вони їли, Іісус взяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи учням, сказав: прийміть, їжте; це є Тіло Моє.
І, взявши чашу та подякувавши, подав їм і сказав: пийте з неї всі,
бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мф. 26:26–28).

Ось чим пригощатимуть нас: не хлібом, а тілом, – не вином, а кров’ю! – це є Тіло; це є Кров! – І чиїм Тілом і Кров’ю? – Спасителя нашого: Тіло Моє, Кров Моя!

Хто б міг докласти віри до цього, якби не віщував про це Він же Сам, якби не повторили того самого, від імені Його, апостоли?

Але як же нам вжити цю їжу? Так любить нас Владика! Бачачи, що всі трапези закінчуються в тління, і не роблять нас безсмертними, Він влаштовує їжу і пиття нетлінні. Їх можна було скласти тільки з Плоті й Крові, які одні в усьому світі не підлягали руйнуванню, а, навпаки, мали силу оживляти, і Він не пошкодував ні Свого Тіла, ні Своєї Крові, а запропонував їх на вечерю, запропонував не учням тільки Своїм, а в особі їх усім народам.

За нас перший прийняв святий Андрій, але прийняв з тим, щоб передати вірно кожному з нас. І кому він не передає вірно? Приступай усякий; на кожній трапезі церковній, те саме Тіло і та сама Кров, яких причащалися нині апостоли.

Але, як приступити до цієї трапези? – Як скуштувати Тіло? Як пити Кров? – Це – не за природою нашою. Знав це все Учитель і подбав про нашу слабкість.

Те, що вкушається, є Тіло, але вигляд у нього той самий, хліба; те, що п’ється, – Кров, але образ і смак його той самий, – вина. У такий спосіб поблажливо ставиться до нашої природи, що замість єдиного дива щоразу робиться два: і хліб, і вино обертаються на Тіло і Кров, і, обернувшись, утримують свій колишній вигляд, щоб у такий спосіб було з нашого боку місце і вірі.

Справді, не низький розум треба мати, щоб насолодитися цією трапезою. Треба цим розумом возлетіти на висоту любові Спасителя до нас, який поклав за нас душу Свою. Але цей високий розум – на цей випадок – дає не вченість, а віра.

Від людини це неможливо, а від нашого Спасителя, Який є Бог і людина, все можливе. Навпаки, негідно Йому було піднести один хліб і одне вино: бо це може сто разів зробити кожен з людей. Йому, як Богу, належало зробити більше; і Він зробив найбільше; бо ніхто не має більшої любові, ніж хто-небудь, хто душу покладе за друзів своїх.

Святитель Інокентій, архієпископ Херсонський і Таврійський