“Вислухайте іншу притчу. Був один господар дому, котрий посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав в ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, відлучився.
Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів взяти свої плоди;
виноградарі, схопивши слуг його, одного побили, другого вбили, а іншого побили камінням.
Знову послав він інших слуг, більше, ніж спочатку; і з ними вчинили так само.
Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого.
Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець; ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його.
І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили.
Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?
Говорять Йому: злочинців цих віддасть злій смерті, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які будуть віддавати йому плоди у свій час.
Іісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним? Це від Господа, і є дивне в очах наших? (Пс. 117,22–23)”

(Мф. 21:33-42)

Живучи в Церкві, ми повинні намагатися приносити плоди. Коли їх приносити? Для кожної людини є свій час, свій сезон для того, щоб принести ці плоди. Якщо образили – проявити довготерпіння, проявити милосердя і так далі. Якщо ми в цьому земному житті терпимо один одного, то ми приносимо ті благі плоди, які хоче бачити Господь від кожної людини.

Виноградником є кожен із нас, кожна людина є мікросвіт, що поєднує в собі і земне, і небесне. Господь насадив свої виноградники – нас, і вимагає плодів. Які ж плоди людина має приносити, будучи виноградником Христовим? Святий апостол Павел каже: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22).

Любов потрібно проявити до Бога, свого Творця і Сотворителя. І тільки через любов до Отця Небесного можна полюбити і ближнього, любов до ближнього є похідною від Божественної любові.  Свою любов до Господа людина проявляє у виконанні заповітів Божих. При такій любові вона здатна радіти в усіх обставинах життя, і апостол Павел закликає: «Завжди радійте» (1Фес. 5:16).

Бог є любов, тому все, що попускається Господом, це і є любов, яка веде до духовної досконалості, очищає кожну душу.

Бути суворим до себе, а до ближніх – благим, милосердним, лагідним. Зараз у світі проповідується протилежне, коли ми собі все прощаємо, потураємо своїм слабкостям, вимагаючи від ближнього неможливого. Це духовність неправильна, спотворена.

Часто на початку духовного шляху немає любові до Бога такої, як хотілося б, немає радості, милосердя, доброти – не потрібно впадати у відчай, але намагатися приносити духовні плоди. Навіть якщо плоди недосконалі – сухі й гіркі, але Господь застає людину в зусиллях, стараннях, то така людина здатна вмістити в себе милість Божу і людина має надію бути спасенною і мати життя вічне в Іісусі Господі нашому.

Той, хто спонукає себе мати любов, бути терплячим, милосердним, берегти чистоту віри, та людина відкриває свою душу для Божественної благодаті, і ця благодать приносить мир, радість і любов, яку люди шукають, але можуть знайти лише з Богом.

Нехай Господь благословить усіх нас і допоможе нам жити з Богом, щоб ми в майбутньому столітті сподобилися тієї честі, якої сподобилися всі святі!