Усі, бажаючі жити побожно в Христі Іісусі… будуть гнані (2Тим. 3:12).

Чи потрібно, браття, говорити, як вірно і точно сповнилося це апостольське слово? Хто не знає, скільки святих Божих за благочестя зазнали всіляких лих, озлоблення (Євр. 11:35–37) і самої смерті? Свята Церква і нині вшановує страждальний подвиг святого Апостола Андрія Первозванного. Тим часом не одне минуле багате на такі приклади. Якщо звернемося до самих себе, подивимося на оточуючих нас братів наших, то, без сумніву, помітимо, що апостольське слово про тих, хто бажає благочестиво жити, і тут не є неправдивим. Змінився тільки спосіб застосування; проте благочестиві нерідко в скорботах страждають. Отже, можна сказати – гнані.

Що ж це означає? Чому благочестивим людям судилася тут така, на перший погляд, сумна доля? Чому Господь, який любить праведників, допускає різні лиха на них і в хвилини, коли найбільше потрібна Його допомога, на перший погляд залишає їх беззахисними? Зупинимо на цьому нашу увагу і на честь Первозванного Апостола поговоримо про значення скорбот, що спіткають благочестивих людей.

При вигляді скорбот, що трапляються з благочестивими людьми, нас, природно, вражає уявна невідповідність.

Нам здається, що було б більш відповідним Промислу справедливого Бога, якби благочестиві люди насолоджувалися постійним щастям. Вірні слуги Царя земного користуються всіма благами Його царства, і ми думаємо, чому б не бути такому ж порядку і в міркуванні слуг Царя Царюючих. Будемо обережні, браття! Царство земне і Царство Небесне не можна порівняти: те, що ми бачимо в одному, в іншому може і не бути, або буває інакше.

Пророк Ісаія, краще сказати, Сам Господь устами пророка, звертаючись до подвижника благочестя, сказав: Чи забуде жінка дитину, чи не помилує вона плід свого лона, а якщо й забуде його, то Я не забуду тебе (Іс. 49:15). У справедливого немає неправди. Сильний Він відплатити і відплатить кожному за ділом його. Тільки у Нього час всякої речі під небом (Екл. 3:1).

Спостерігаючи дії Промислу Божого, ми можемо помітити, що за різницею досконалостей наших душевних він діє не однаково на кожного з нас. Одного заохочує до більшої побожності щастям – тимчасовими благами, на іншого допускає нещастя, щоб запобігти або вчасно зупинити схильність до гріха. Але діючи як для кого корисніше, Він у всьому і завжди має на увазі одну мету – направити нас на істинний шлях до вічного блаженства. Що ж? Якщо Господь вважає для нас корисним шлях скорботи, чи справді Він вчинить несправедливо, коли введе нас на нього? Як поводиться художник з шматком металу, в якому бачить придатний для справи матеріал? Чи не кидає він його у вогонь, а потім не піддає ударам молота та дії інших інструментів, поки не зробить з нього посудину на честь? Невже художник чинить немилосердно, несправедливо? Чим благочестивіша людина, тим вона придатніша для Царства Божого. Отже, тим природніше піддається очисній дії Промислу.

Отже, тим природніше піддається очисній дії Промислу. У цьому сенсі апостол Павел говорить: “Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, котрого б не наказував батько? Коли залишаєтесь без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини” (Євр. 12:7–8), отже, і не спадкоємці Царства Божого!

Що втратив, наприклад, Святий Апостол Андрій, безвинно зазнавши насильницької смерті? Правда, він втратив життя; але хіба він не втратив би його трохи пізніше? Тим часом, зазнавши насильства і не отримавши порятунку, він, очевидно, отримав краще воскресіння (Євр. 11:35): бо це є угодне перед Богом, якщо хтось заради Божої совісті терпить скорботи, страждає без правди (1Петр. 2:19).

З іншого боку, зауважимо, що справжнє щастя благочестивих людей не є корисним для них. При благополуччі неважко бути благочестивим. Диявол відкрито говорив Господу про Йова, що недарма він шанує Бога: він здоровий, багатий і славний. Але торкнися всього, що він має, якщо не в особі благословить (Йов. 2:11), говорив наклепник Господу. Сам праведник серед спокою наражається на небезпеку задуматися про себе більше, ніж він є насправді, і зупинитися на шляху до досконалості, та й інші залишаться з меншим повчанням від його недосвідченого благочестя.

Скорботні обставини істинно благочестивим людям дають вірний привід переконатися і переконати інших у безкорисливому служінні і чистій любові своїй до Бога.

Скорботи зміцнюють, підносять благочестя і, отже, наближають людей до головної мети всіх прагнень – до вічного блаженства.

Будемо вдячні, браття, Промислу Божому за ті скорботи і гоніння, якими Він відвідує деяких з нас. Це знак Його милості, батьківської турботи про нас. Гоніння є справжнім нещастям тільки для гонителів; але для гонених це – надбання. Для досконалих у благочесті – це пробний камінь, яким Господь показує їм ступінь їхнього успіху в добрі, і, отже, разом з тим є нагода до здобуття вищої нагороди. Для менш досконалих – це гідне очищення від гріхів невідання, слабкості або запобігання гріху, що загрожує. Для початківців же, які, подібно до нас, тільки ще хочуть благочестиво жити – це необхідне напоумлення, рятівне лікування проти посиленого зла.

Будемо добродушні і готові на все за благочестя; якщо Господу буде завгодно відвідати нас скорботою, приймемо її з покірністю, безперестанку молячись до Господа не про те, щоб швидше минула ця скорбота, але щоб Він допоміг нам перенести її угодним Йому чином: вмале покарані колишні, великими облагодіяні будемо. Будемо твердо пам’ятати слово Господа: ввійдете вузькими воротами; бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі (Мф. 6:13). Витримавши до кінця, той буде спасений. Амінь.