Господь дає людині свободу, але та по своїй схильності до гріха використовує можливість вільного вибору не завжди на благо. Дуже часто людина переоцінює свої сили, вірячи в свою правоту і дуже рідко прислухаючись до голосу совісті і порад оточуючих. Гординя не дає можливості прислухатися до дійсно добрих і мудрих думок, направляє по помилковому сліду. Здається такій людині, що їй суперечать через заздрощі.

Але бувають моменти, коли Господь являє Себе в житті обраної Ним людини скорботами, труднощами, хворобами, негараздами. І людина стає перед вибором між Істиною і пасткою «власного бажання».

Ось саме в такий момент людина звертає свій погляд до Неба. І тут важливо для кожного визначити, що вона буде робити далі: покірно прийме волю Божу або назавжди залишиться при своїй думці і до останнього намагатиметься протистояти Всевишньому.

«Господи, я знаю, за що мені все це, — подумає перший, — я знаю, що я накоїв, я пам’ятаю всіх тих, чиїх порад не дотримався. Я все пам’ятаю і знаю. І звинувачувати в тому, що зі мною відбувається, я можу тільки себе самого. Тільки, Господи, прошу, дай мені другий шанс, дай мені зрозуміти себе так, як Ти цього хочеш, а не так, як хочу я. Я буду намагатися виправлятися, я буду міняти своє ставлення до оточуючих. Я буду прислуховуватися до них і до Тебе. Господи, прошу Тебе, щоб не залишив мене одного в цей момент скорботи, щоб не залишив мене, коли я в Тобі найбільше маю потребу. І прости мене за все. Багато згрішив, дуже багато, але, благаю, допоможи мені. Будь ласка…»

І після такого сердечного каяття людина неодмінно прийде до того, що подякує Богові за скорботи, а Господь неодмінно почує голос такої людини і дарує їй ще спасительний шанс, яким на цей раз потрібно обов’язково скористатися.

Але є й інший варіант — людина може почати нарікати на Бога, звинувачувати Його в своїх бідах, подібно до того, як Адам звинувачував Господа: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв» (Бут. 3:12), почне навіть ганити Бога. А у всіх хворобах і стражданнях, переживаннях і терзаннях вона буде звинувачувати тільки своїх рідних і близьких. А тих, хто спробує направити її, напоумити, абсолютно не захоче слухати і відвернеться від усього світу.

І дай Бог, щоб такої людини торкнулася десниця Господня, і вона змогла зрозуміти, в чому насправді полягає шлях спасіння людини і для чого людина призначена. Без усвідомлення цього ніщо і ніколи не допоможе повернути людину до нормального життя. Тільки завжди потрібно пам’ятати одне, що Господь стоїть біля дверей нашої душі і тихим стуком намагається її розбудити (див. Одкр.). Він ніколи не буде нав’язувати свою волю, Він ніколи не буде неволити природу людини, Він ніколи не буде людину ні до чого примушувати. Все залежить тільки від нас — почуємо ми цей заклик чи ні.

У період великої скорботи Бог завжди поруч. Він несе нас на руках і наш вибір — або обійняти Його, або спритним рухом гордості і марнославства, поєднаного з самолюбством і зажерливістю, самому скинутися з Його рук і назавжди залишитися одному. Принаймні, до того моменту, поки людина не зможе зрозуміти, що з нею насправді відбувалося під час її земного життя. Дуже шкода, що розуміння цього часто настає лише на смертному одрі, коли людина відчуває неймовірний страх смерті перед невідомістю.

Але все ж Господь милостивий. І коли Він бачить старання людини, то Сам простягає їй Свою десницю і допомагає піднятися для того, щоб в подальшому показувати їй шлях. Господь всім дає можливість вибору між життям з Ним і життям в гріху, ведучи через бурю страждань і випробувань, злетів і падінь, страхів і розчарувань, дає кожному з нас можливість стати спадкоємцем вічних благ і вічного спасіння в чертогах Отця Небесного!