Два випадки явлення Архістратига Михаїла відзначені в життєписі преподобного старця Парфенія Києво-Печерського: «Одного разу після всенічного молитовного бдіння, забувшись тонким сном, він бачить келію свою, наповнену безліччю звіроподібних чудовиськ, які кидаються на нього з люттю. У жаху він закричав: “Пресвята Владичице моя, Богородице!” При цьому зверненні дивне світло осяяло келію, і Преблагословенна Діва в супроводі Архангела Михаїла постала в невимовній славі; страховиська зникли, як дим, а він, прокинувшись, у радісному трепеті бачив уже недремним оком сяйво на місці, де стояла Пречиста».

Будучи ієросхимонахом, старець Парфеній щодня звершував Божественну Літургію. В одне з таких богослужінь «1843 року листопада 13-го дня, – пише він у своїх келійних записках, – бачив Златоуста з Архістратигом, що прийшли до мене на допомогу, і ікону сотворили на пам’ять».

До початку XVII століття належить явлення святого Архангела Михаїла запорізьким козакам. Розповідь про цю подію записана митрополитом Київським Петром Могилою і наведена протоієреєм Г. Дьяченком у його книзі «Духовний світ» як приклад Божого милосердя до грішників, що каються: «Після перемоги над турецькими військами під Хотином запорізькі козаки, за своїм звичаєм, вторглися в турецькі землі для грабежу. Розграбувавши багато сіл і міст турецьких і, наповнивши багатою здобиччю свій корабель, запорожці вирушили морем у зворотний шлях і вже наближалися до берега. Але в цей час здійнявся страшний супротивний вітер, і величезні хвилі з такою силою били по кораблю, що в ньому незабаром утворилася течія, і він швидко почав наповнюватися водою і тонути. Бачачи неминучу свою загибель, запорожці звернулися зі сльозами і воланням до Бога, щоб він позбавив їх молитвами Пречистої Богородиці Печерської та святого Архістратига Михаїла від небезпеки, що загрожувала їм, давши водночас обітницю послужити деякий час в обителі Матері Божої.

І ось, коли вони молилися, сталося велике диво: з нижньої частини корабля раптово з’явився перед ними золотоподібний юнак на блискучому коні і, ставши посеред запорожців, яким загрожувала загибель, сказав їм: “Не бійтеся, мужі, але ревно моліть Бога, і Він позбавить вас від смерті, на те Він і послав мене”, – і раптом став невидимим.

Тим часом вітер вщух, море заспокоїлося, а корабель, який був уже наполовину наповнений водою, виявився абсолютно сухим, нібито в ньому ніколи не було води. Запоріжці, які були свідками такого дива, від щирого серця прославили Бога, що позбавив їх від жахливої смерті, і благополучно повернулися на батьківщину, де й поспішили виконати дану ними обітницю послужити в обителі Божої Матері, у великій Київській Лаврі».