Нижче наводяться цитати з духовної спадщини трьох святих отців, де йдеться про часто викривлене сприйняття наших ближніх, коли наші судження складаються з вражень від спілкування з ними, а думка про їхній внутрішній світ є поверхневою та залежною від вчинків і зовнішнього вигляду.

Авва Дорофей:

«Колись, коли я був у спільному чернечому житті, була у мене така диявольська спокуса, що я почав було за рухами і ходою людини робити висновок про її душевний устрій, і зі мною трапився такий випадок. Одного разу, коли я стояв, пройшла повз мене жінка з відром води; сам не знаю, як я захопився і подивився їй у вічі, і негайно помисел навіяв мені, що вона блудниця; але тільки-но прийшов мені цей помисел, я почав дуже скорбіти і сказав про це старцю, авві Іоанну: “Владико, що я маю робити, коли я мимоволі помічаю чиїсь рухи і ходу, і помисел говорить мені про душевний устрій цієї людини?” І Старець відповідав мені так: “Що ж? Хіба не буває, що інший має природний недолік, проте з великим зусиллям і працею виправляє його? Тому й не можна з цього робити висновок чийогось душевного устрою. Отже, ніколи не вір своїм здогадкам, бо криве прави’ло і пряме робить кривим. Думки людські помилкові і шкодять тому, хто віддається їм”».

+++

Преподобний Силуан Афонський:

«Знав я одного хлопчика. Вигляд його був ангельський; смиренний, совісний, лагідний; личко біле з рум’янцем; оченята світлі, блакитні, добрі й спокійні. Але коли він підріс, то став жити нечисто і втратив благодать Божу; і коли йому було років тридцять, то став він схожий і на людину, і на біса, і на звіра, і на розбійника, і весь вигляд його був скаредний і страшний.

Знав я також одну дівчину дуже великої краси, з обличчям світлим і приємним, так що багато хто заздрив її красі. Але гріхами втратила вона благодать, і стало скверно дивитися на неї.

Але бачив я й інше. Бачив я людей, які прийшли в ченці з обличчями, спотвореними від гріхів і пристрастей, але від покаяння і благочестивого життя вони змінилися і стали дуже миловидними.

Ще дав мені Господь побачити на Старому Русику під час сповіді ієромонаха-духівника в образі Христа. Він стояв у сповідальні невимовно сяючий, і хоча він був весь білий від сивини, обличчя його було прекрасним і юним, як у хлопчика. Подібним чином бачив я одного єпископа під час Літургії.

Бачив я також отця Іоанна Кронштадтського, який від природи був звичайною з вигляду людиною, але від благодаті Божої обличчя його було благоліпним, як у ангела, і хотілося на нього дивитися. Так гріх спотворює людину, а благодать прикрашає її».

+++

Преподобний Никита Стифат:

«Плід Духа Святого є “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22). Плід же протилежного духу є ненависть, малодушність мірська, безладдя душевне, тривожність сердечна, лукавство, химерне мудрування, безтурботність, гнів, зневіра, заздрість, обжерливість, пияцтво, сварливість, осуд, похітливість очей, пихатість і гордість. Від таких плодів пізнавай дерево і цим способом вірно будеш ти дізнаватися, якого духу той, хто говорить з тобою. Маєш ознаки їхні і словом Господнім ще ясніше вказаними. “Блага людина ”, говорить Він, “добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить” (Мф. 12:35). Бо по дереву і плід його».

 «Бог дивиться не на зовнішність того, що ми говоримо або робимо, а на душевний стан і мету, з якою або робимо щось із видимих справ, або говоримо про щось із речей душевних: як із людей, що перевершують інших розумом, дивляться більше на силу слів і мету справ, і за ними складають судження про осіб непогрішні. Звичайніше ж буває, що “чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце” (1Цар. 16:7)».