«Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 3:2).

Цими словами починається велике служіння Іоанна Хрестителя – Предтечі Христового. І цими ж словами почав Свою земну проповідь Сам Господь Іісус Христос (Мф. 4:17). Покаяння стало дверима в благодатний світ Євангелія, першою сходинкою до спасіння, до примирення з Богом.

Святкуючи Різдво Іоанна Хрестителя, Церква не просто згадує великого пророка. Вона закликає нас вслухатися в його голос, який і сьогодні звучить у пустелі нашого світу, затьмареного гріхом, метушнею і духовною сліпотою. Він продовжує волати до кожного з нас: «Покайтеся!»

Чому саме покаяння?

Тому що без нього неможливо увійти в Царство Небесне. Допоки людина не усвідомить себе грішником, не зненавидить своє гріховне життя, не жадатиме чистоти і правди Божої – благодать залишиться для неї зачиненими дверима. Саме покаяння руйнує стіну між нами і Богом, робить можливим прощення, зцілення, спасіння.

Коли гріх примножився у світі, – зійшов у світ Божественний Лікар. Господь прийшов до нас, не для праведників – але для грішників. Він не цурався митарів, не відвертався від блудниць, не засуджував тих, хто загруз у гріху. Але всім говорив: «Покайтеся!»

Іоанн – пророк покаяння

Іоанн Хреститель з’явився як «голос того, хто волає в пустелі»: його слово було як меч, що викриває гріх, як вогонь, що очищає душу. Він не лестив людям, але кликав до покаяння всіх – і простаків, і фарисеїв, і правителів. «Не думайте говорити в собі: батько в нас Авраам», – застерігав він (Мф. 3:9). Кожен повинен принести гідний плід покаяння (Мф. 3:8).

Він показав і приклад найбільшого смирення. Хоча народився чудово – від неплідної, і «сповнився Духа Святого ще в утробі матері» (Лк. 1:15), – він не вважав себе вищим за інших, але сказав: «Мені належить умалятися, а Йому рости» (Ін. 3:30)…

Що означає покаятися?

Святі отці вчать: покаяння – це не просто жаль про гріхи, не тільки сповідь. Це зміна розуму (грец. метанойя), зміна життя та його напрямку. Покаятися – значить відвернутися від гріха, від прихильності до зла і звернутися всім серцем до Бога.

Покаяння – це не разовий акт, а боротьба з гріховними навичками, це смиренність, сокрушення серця, це прагнення до очищення і перетворення душі. І якими б важкими не були наші гріхи, наскільки б глибоко не вкоренилися пристрасті, – Божа благодать сильніша!

Ворогові, який навіює: «Ти незцілений», відповідає Сам Господь:

“Прийдіть – і розсудимо! Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, – як сніг збілю” (Іс. 1:18).

Покаяння – шлях усього життя

Як за днів Іоанна, так і сьогодні Господь кличе нас через Церкву: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє!» Це – єдиний шлях до спасіння. Без покаяння – жодні зовнішні форми благочестя, жодні добрі справи, жодні знання і звання не врятують.

Іоанн кликав усіх: і грішників, і тих, хто вважав себе праведним. Тому що покаяння потрібне кожному, і особливо тим, хто не бачить у собі потреби в покаянні. Фарисеї загинули не тому, що грішили, а тому що не каялися.

Багато хто думає: «Покаюся перед смертю». Але хто знає день і годину? А головне – справжнє покаяння вимагає часу, вимагає праці й постійності. Це – щоденний вибір: бути з Богом чи без Нього.

Тільки та душа, яка бореться, падає і знову встає, знову кається, – йде за Христом. Тільки через постійне покаяння ми вчимося любові, милосердя, співчуття, і в серце приходить мир, якого не дасть цей світ.

У день Різдва Іоанна Хрестителя згадаймо, що він народився заради заклику до покаяння, заради приготування шляху Господу. Давайте й ми приготуємо шлях Господу – у своєму серці, у своєму житті.

Почнемо з простого: щиро оглянемо себе у світлі Євангелія.

Чого потребуємо у виправленні? Які гріхи стали звичними?

Де живе наша увага – у суєті чи в Бозі?

Покаяння – це не сором, а надія. Не приниження, а повернення до Отця.

І кожен, хто зі сльозами приходить до Христа, не буде присоромлений.

«Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!»