Коли одного законовчителя запитали, яка заповідь найважливіша, Господь Іісус Христос відповів: 
«Іісус сказав йому: возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм (Втор. 6,5): це перша й найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: возлюби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19,18); на цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки» (Мф. 22:37–40).

Ці слова розкривають суть усього християнського життя. Якщо людина любить Бога і ближнього, то вона виконує весь Закон Божий. Тому кожен віруючий повинен постійно запитувати себе: чи люблю я Бога? Чи люблю я ближніх?

Ознаки любові до Бога

Святі отці вчать: любов до Бога впізнається за нашими думками, бажаннями і прагненнями.

Якщо ми когось любимо, каже преподобний Силуан Афонський, то хочеться про те думати, про те говорити, з тим бути.

Але чи часто ми згадуємо про Бога протягом дня? Де перебуває наш розум – з Богом чи в земних турботах і суєті? Навіть у храмі, під час молитви, розум нерідко блукає. Якщо так, значить, любов до Бога у нас ще слабка.

Перевірити свою любов до Бога можна через ставлення до ближніх. Ці дві заповіді нероздільні. «Хто каже: я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той говорить неправду» (1 Ін. 4:20). Прояв неприязні, злопам’ятства, ворожнечі – це свідчення відсутності справжньої любові.

Слід також внести ясність у питання про те, хто є нашим ближнім. Звичайно, у широкому сенсі наші ближні – це взагалі всі люди, без винятку. Однак у вужчому і важливішому для нас сенсі ближні – це ті, хто до нас постійно близький, хто нас щоденно оточує: члени нашої сім’ї, найближчі родичі, друзі та колеги по службі на роботі. На першому місці, звісно, слід поставити наших домашніх. Саме їх нам насамперед потрібно вчитися любити, як самих себе. Покажи свою любов передусім у своєму домі та у своїй родині, кажуть святі отці.

Як любити, коли це важко?

Любити тих, хто нам приємний і доброзичливий, нескладно. Але Господь закликає до більшого: до любові до ворогів. «Якщо ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? І язичники роблять те саме» (Мф. 5:46). Справжня християнська любов безкорислива і не залежить від достоїнств іншої людини. «Любов не шукає свого», – вчить апостол Павел (1 Кор. 13:5).

Саме так любить нас Бог – не за наші заслуги, а за нескінченним Своїм милосердям. Він любить і грішників, і падших, і тих, хто забув про Нього. На Хресті Христос молився за Своїх розпинателів. Це і є найвища міра любові, до якої покликані всі християни.

«Головною ознакою істинності шляху для християнина є його любов до ворогів», – каже преподобний Силуан. Нерідко ворогами стають навіть найближчі люди: п’яниця-чоловік, байдужа дочка, озлоблений сусід. Але саме до них насамперед відноситься заповідь про любов. Наслідуючи Христа, ми повинні за них молитися, терпіти і співчувати, якими б важкими не були обставини.

Любов – не комфорт, а подвиг

Християнство не обіцяє легкості. Це шлях подвигу і жертви. Але ж і нагорода велика: «Переможцеві дам сісти зі Мною на престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його» (Откр. 3:21), — говорит Господь. Что может быть выше этого — быть рядом с Богом в вечности?