Спогади

митрополита Львівського і Галицького Філарета

про духівника Києво-Печерської Лаври

архімандрита Аврамія (в схимі Агапіта),

який спочив у переддень Різдва Пресвятої Богородиці 2020 р.

Народився архімандрит Аврамій (в миру Адам Куява) 25 квітня 1926 року. У 1946 році прийшов послушником в братію Києво-Печерської Лаври, а в 1954 р. розпорядженням Митрополита Київського і Галицького, Священноархімандрита Лаври був зарахований до числа братії і пострижений в чернецтво. У 1961 році в зв’язку з закриттям Лаври і початком нових гонінь на Церкву Намісником Лаври єпископом Нестором був пострижений у велику схиму з ім’ям Агапіт. 20 вересня 2020 року в 18:00 на 95-му році життя і на 66-му році монашества, в переддень свята Різдва Пресвятої Богородиці в монастирській келії на Ближніх печерах Старець покинув цей світ і повернувся в Дім Отця свого Небесного.

У проханні Адама Куяви на ім’я Київського Митрополита про зарахування до братії Лаври сказано: «Маючи ревне прагнення до чернечого життя, наважуюся уклінно просити Духовний Собор Києво-Печерської Лаври про зарахування мене в число послушників Лаври».

Цим словам і цілям, глибоким християнським принципам чернечого життя з 1946 по 2020 рік слідував своїм чернечим шляхом наш Старець – архімандрит Аврамій.

Що може бути в нашому житті саме незвичайне – те, про що ми з особливим почуттям згадуємо і шкодуємо. Шкодуємо про те, що в той час вже не повернутися.

Таким спогадом для мене залишаються 1997-98 роки з життя Києво-Печерської Лаври. А ознаменовані вони тим, що рік і сім місяців я жив в одній келії з нашим духівником, отцем Аврамієм.

Келія духівника в ті роки перебувала на Ближніх печерах в будинку намісника. Будинок потребував капітальної реконструкції. Владикою Намісником було прийнято рішення про початок ремонту і відселення з будинку духівника і ризничного, келія якого також була в цьому будинку.

У ті роки ми в Лаврі жили досить скромно, келій для братії не вистачало. Я в той час вже був казначеєм Лаври, і моя келія знаходилася в окремому будинку з двох апартаментів, благочинного і казначея. Келії були двокімнатні.

В один вечір Намісник сказав мені, що, мабуть, ремонт в будинку затримається в зв’язку з тим, що нікуди відселити Старця. Саме тоді я запропонував владиці, щоб отець Аврамій зайняв мою келію, а я пішов би жити в келію до когось із братії. За цей час ми б підготували Старцю келію з декількох кімнат, щоб крім особистої келії отець Аврамій мав окрему приймальну для сповіді духовних чад, важлива також близька відстань до храму. Згодом келію для Старця побудували над галереєю Ближніх печер.

Наступного ранку ми з Владикою повідомили отцю Аврамію, що він тимчасово переїде жити в казначейську келію і йому буде зручно ходити на служби і правило до Хрестовоздвиженського храму. Старець дуже зрадів тому, що він буде поруч з храмом, ми втрьох прийшли до келії, батюшка подивився і каже Владиці: «Уклінно дякую, що буду жити з отцем Філаретом в одній келії». Владика посміхнувся і відповідає: «Отче, Ви будете один, а о. Філарет тимчасово перейде жити в келію до когось із братії».

Старець збентежився і у властивій йому лагідній манері запитав Намісника: «Якби отець Філарет був би не проти пожити зі мною, я прошу Вашого благословення, щоб ми пожили разом», а потім посміхнувся і, звертаючись до мене, сказав: «Я Вам не заважатиму, буду у Вас в послусі».

Знаючи смиренність старця і його внутрішнє прозріння, ні я, ні владика не могли, та й не хотіли сказати «ні». «Буди благословенно», – ми обидва вклонилися Наміснику і одночасно поцілували благословляючу руку!

Ні багато й ні мало часу ми прожили разом. Келія складалася з вбиральні, вітальні, власне келії, кухні та санвузла – і все це приміщення було «трамвайчиком», таким чином наші кімнати були взаємопрохідними. Старець жив в кімнаті, яка вікнами виходила на внутрішній двір, а я жив у вітальні, передпокої, що виходить вікнами у двір Ближніх печер. Незручністю для мене було те, що в кухню і туалет потрібно було проходити через келію старця.

Це було не співжиття двох ченців в одній келії. Це було справжнє життя, як сказав Старець, «в послусі один одному». У нас було багато спільних інтересів: ми обидва були кравцями і несли послух у швейній майстерні.

Життя старця в радянські часи було дуже складним, він довгі роки прожив в гоніннях і ховався, живучи на горищі, в будинку сім’ї протоієрея Романа Косовського. Часто згадуючи про отця Аврамія, в родині Косовських говорили, що Старець жив дуже скромно, завжди перебував в послусі. А послухом його було пошиття церковних облачень, цим він і заробляв на хліб.

Коли Лавра відкрилася в 1988 році, саме отець Аврамій шив облачення для преподобних Печерських і для ризниці монастиря.

Під час мого перебування в Лаврі отець Аврамій шив в келії, у нього стояла стара машинка, і він з великою радістю виконував послух. Часом приходив до майстерні і консультував нас, підказував, як він бачить технологічне виконання тієї чи іншої речі.

Коли швейна майстерня знайшла нові форми: з’явилися сучасні швейні машини, склади з великим вибором тканин і парчі для облачення, була створена вишивальна майстерня, оновилася ризниця монастиря – Старець усьому цьому дуже радів. Він зі сльозами на очах згадував, як в післявоєнні роки, коли він прийшов у Лавру і аж до закриття Лаври в 60-ті роки, не могли навіть мріяти про такий розвиток монастиря. Згадував, як після відкриття Лаври у воєнні роки шили перші облачення для ризниці з того, як то кажуть, що потрапляло під руку.

Найважливіше, що я хотів би сказати про тісне і тепле спілкування з отцем Аврамієм, це те, що я з великим задоволенням повернув би ці роки назад. О, якби я знав про старчество і розумів його так, як розумію сьогодні! Я б вибудовував наші відносини зовсім по-іншому, як старця і послушника, учня.

Жили ми дуже дружно, всі роботи по келії виконували з любов’ю. Батюшка був дуже порядним і доглянутим ченцем, завжди стежив за своїм зовнішнім виглядом. Все, що кожен з нас робив для себе, ми робили і один для одного. Якщо Старець гладив рясу і клобук, він обов’язково в гардеробі дивився мій одяг і також міг погладити рясу і клобук. Якщо чистив взуття, значить моя взуття теж було почищене.

Я намагався слідувати цьому, все що робив для себе, те ж саме робив для старця, гладив, чистив, прибирав у келії. Що це було, як можна охарактеризувати ці дії? Це прояв справжньої християнської любові і чернечого послуху. Ось вона, ця невидима грань, наука Старця, на яку можна і потрібно дивитися і вбирати як губка.

В келії батюшку не було чутно, він міг читати, молитися, щось шити і творити Іісусову молитву. Коли Старець виходив з келії або повертався, він проходив через вітальню, в якій жив я. Він робив це так, що я міг не помітити, як він пройшов. Щоб не потривожити мене, він міг тихо зняти взуття в гардеробі і, не взуваючи тапок, як ніби навшпиньки, пройти до своєї кімнати.

Двері в його кімнату скрипіли при відкриванні та закриванні. Було помітно збентеження Старця, що цим скрипом він турбує мене. У найкоротші терміни, батюшка запросив майстрів зі столярки, і вони усунули цю незручність.

Я також, перебуваючи в келії, зайвий раз намагався не ходити в кухню або туалет, щоб не турбувати батюшку. Навіть іноді вночі, щоб не ходити через його кімнату в туалет, я виходив на вулицю і йшов в братський корпус.

Але Старець все бачив і відчував, він завжди відповідав взаємністю і цінував час і відпочинок, і особистий простір іншої людини.

Отець Аврамій був простий і лагідний у спілкуванні, він спілкувався зі мною як з кимось важливим і головним у житті. Скільки часу я його знав, ніколи не чув, щоб батюшка нарікав, був чимось незадоволений. Його завжди і все влаштовувало. Любов батюшки для інших була важлива і значуща. Я завжди цінував його ставлення до мене. Коли я святкував день Небесного покровителя і звершував служби в Хрестовоздвиженському храмі Лаври, отець Аврамій приходив на вечірню і Літургію і смиренно ставав біля престолу збоку, підкреслюючи цим свою повагу до мене. Таким ставлення старця було до всіх, він цінував чернецтво і священство, і по-особливому ставився до ревнителів благочестя.

Говорив він дуже мало і завжди по суті, впусту багато не розмірковував, в моменти, коли він не говорив, як правило, творив Іісусову молитву. Часто можна було почути, як він на придиху, напівголосно або майже пошепки вимовляв слова молитви. Це добре відобразила камера, коли батюшка під час послуху в швейній говорив про Лавру. І в момент, коли він, працюючи, мовчав, він творив молитву.

Часто, прийшовши в швейну, він говорив: «Не проводьте час впусту, не говоріть впусту, творіть молитву про себе або тихо».

На прохання ігумені Георгії, настоятельки Горнього монастиря в Єрусалимі, отець Аврамій їздив в обитель в якості духівника, а й в цьому послусі він не був бездіяльним. Старець в перервах між службами шив облачення і приводив до ладу ризницю. Сестри захоплювалися його смиренням і простотою. Матушка ігуменя потім запитувала владику Намісника: «А ваш Старець коли-небудь говорить? Або він завжди перебуває в мовчанні і молитві!?»

Таким був отець Аврамій – глибоким мовчальником, але його мовчання було гучним, ніби він голосно говорив всім: «Будьте лагідні, мовчазні, розважливі, перебувайте в собі з Христом».

Адже багато його духовних чад, монахи і монахині, єпископи і священики, миряни дотримувалися його внутрішнього правила: нічого не бачити, нічого не чути, перебувати в мовчанні і розважливості.

Життя Старця було яскравою дороговказною зіркою для кожного з нас. Він був нашою гордістю, ми завжди говорили: «У нас в Лаврі є отець Аврамій, наш Старець».

Ми дорожили його молитвою і пишалися ним. Тепер Лавра осиротіла і ми осиротіли. Але з ще більшою радістю ми говоримо, що в Лаврі на Братському кладовищі є наш Старець, який тут був земним собратом отців Печерських, і з ще більшою надією вимовляючи ці слова, знаємо про його повсякчасне заступництво за нас перед Господом там, де він разом з Пречистою Богоматір’ю і отцями Печерськими в Обителі Небесній!

Царство Небесне отцю схиархімандриту Агапіту!

Вічна йому і молитовна пам’ять!

Преподобний отче наш Агапіте, моли Бога за нас!