Будь-яке богослужіння, дорогі браття і сестри, що звершується в храмі Божому, нагадує нам про ті події, які відбувалися ще під час земного життя Господа, коли Він у плоті прийшов у цей світ і жив серед людей. І вчора, і сьогодні Господь пропонує нам повчання, які в усі часи будуть настановчими для нас. Хто чує і виконає волю Його, буде за непорушним словом Спасителя мати життя вічне.

В озлоблену душу ніколи не зможе увійти Премудрість Божа. І часто ми не розуміємо слів Святого Письма не від того, що там написано щось не так, а тому що наше серце сповнене тим, що відводить нас від Христа, позбавляючи розуміння, чого вчить Господь. Тому що людська природа спотворена і покалічена гріхом, і найчастіше ми думаємо і говоримо про гріховне. Апостол Павел каже, що у Христі вже немає ворожнечі. Іосиф Флавій у творі «Іудейські старожитності», в якому викладається біблійна історія єврейського народу, говорить про те, що Іісус був «людиною мудрою, якщо Його взагалі можна назвати людиною. Він звершив надзвичайні діяння і став наставником тих людей, які охоче сприймали істину. Він привернув до себе багатьох іудеїв та еллінів. То був Христос». Він свідчить, що слова Спасителя не земні, а небесні, і людина під час проповіді насолоджується ними.

Господь за Своєю найбільшою батьківською любов’ю послав Єдинородного Сина Свого, Який постраждав заради спасіння роду людського. Це була милість, любов Отця і послух Сина Божественному творінню. Тому акт нашого спасіння звершується любов’ю Божою.

Дорогі брати і сестри, апостол і євангеліст Лука свідчить нам, як ми повинні жити і виконувати волю Небесного Отця. Він вказав, що вже добіг кінця час Старого Заповіту, який був дороговказом до Христа, «за руку» вів людину, переконував і підказував, що настане той час, коли насіння жінки зітре голову змія і спасе рід людський (див. Бут. 3:15-19).

І сьогодні ми чули євангельське читання, що оповідає про «закон любові», виконуючи який, можна успадкувати життя вічне. Якийсь чоловік постраждав від розбійників. Він лежав на дорозі ледве живим. Йшов тією дорогою священик і пройшов повз нього, левит вчинив так само, а самарянин, який ще не був навчений Істинам Господнім, зупинився біля цієї стражденної людини. Він перев’язав його рани, вилив на них вино, щоб очистити від бруду, і, посадивши, як свідчить апостол, на свого віслюка, привіз його до найближчого поселення, до готелю, і доручив наглядачеві потурбуватися про стражденного, відшкодувавши йому за труди. У цій притчі ми знаходимо повчання про те, кого можна вважати ближнім для людини, яка постраждала від розбійників. Ближній – це той, хто зробив милість.

На жаль, дорогі брати і сестри, часто трапляється, що в нас самих немає милосердя і ми далекі від Істини. У чому це полягає? У злості, осуді, немилосерді, обмовленні, які ми допускаємо у свої душі. У нашому ставленні до Бога: ми не ходимо до храму, не хочемо молитися… У нас не вистачає часу, який ми могли б присвятити своєму Творцеві. Ми зайняті земними турботами, забуваємо про те, що і до нас, і за нас, і після нас людина завжди буде трудитися, адже це притаманне людській природі, але Господь сказав: «Шість днів працюй і роби всілякі діла свої, а сьомий є день відпочинку, який присвяти Господу Богу твоєму» (див. Вих. 20:8-11).

Ми часто запитуємо: хто мій ближній, що таке Істина? Буває, знаємо, що чинимо погано, і все одно чинимо гріх. Тому й апостол Павел свідчить: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені» (Рим. 7:19-20). 

Душа людини буває в підпорядкуванні плоті, і разом вони скоюють гріх, що призводить до загибелі і душі, і тіла, яке, за словом Господнім, коли прийде час, повернеться в землю. Але душа безсмертна.

Дорогі брати і сестри, Господь з великої любові Своєї кожному з нас дарує життя – цей найбільший дар, але ми часто не чуємо поклик Господній, лінуємося зробити добру справу, яка так необхідна для нашого спасіння.

Святитель Іоанн Златоуст каже, що притча про доброго самарянина свідчить про Старий і Новий Заповіти. Священик і левит, що пройшли повз, уособлюють Старий Заповіт, безсилий спасти людину, який не має благодаті, – це була лише буква Закону, що поклала перепону злу. Але прийшов Новий Закон – Закон благодаті й милосердя в Іісусі Христі. Ось чому, дорогі брати і сестри, Свята Церква закликає нас завжди підносити очі до Месії і бачити в Ньому свого Спасителя, Спасителя від гріха, прокляття і смерті.

Син Божий прийшов на землю, щоб принести Себе в жертву за гріхи людські та з’єднати нас з Отцем Небесним. Апостол Павел у Посланні до ефесян говорить: «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Еф. 5:1-2). Людське серце, душа і тіло мають бути оселею Живоначальної Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – Єдиного Бога, Якого ми прославляємо, «Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його» (Діян. 17:28).