“Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім́я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому… Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум́ї цім!… Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас. Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри (Лк.16:19-26,29,31)!”

Сьогодні Свята Церква пропонує нам притчу про багача і Лазаря. Багач мав багато чого, але не мав турботи про найголовніше – про майбутнє життя в Царстві Небесному. І його посмертна доля для нас слугує нагадуванням про те, що ми повинні завжди дбати насамперед про життя майбутнього віку.

Усі блага і таланти ми повинні використовувати во славу Божу, для того, щоб дивлячись на нас, на наші справи і вчинки, люди самі йшли до Бога.

Лазар хоч і був бідний, але не нарікав на своє життя і завжди возносив славу Богу. Саме він став спадкоємцем вічних благ.

Ми тут перебуваємо в школі благочестя, де вчаться життю вічному. Але земне перебування мінливе і швидкоплинне. Сьогодні веселимося, а завтра, можливо, не піднімемося з ліжка. У підсумку повернемося в землю, з якої взяті (див. Бут. 3:19). При цьому хороше, що залишається з нами в загробному житті – власні справи милосердя.

Також Господь показує нам, що які б скорботи нам не довелося перенести, ми завжди повинні підносити славу Богу і пам’ятати, що Господь не посилає нам більше, ніж ми можемо знести. І саме ці скорботи, ці випробування дають нам можливість успадковувати вічні блага в чертогах Отця Небесного!