Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Огляд ЗМІ

23.07.2016

Про афонське коріння руського чернецтва

afonit.info

FD8A843823 липня Православна Церква звершує пам’ять преподобного Антонія Печерського, засновника Києво-Печерської обителі. Цей подвижник займає особливе місце в сонмі давньоруських святих і спрадавна почитається як «начальник всіх руських ченців», оскільки заснована ним на Київських горах Печерська обитель багато століть служила центром і школою давньоруського чернецтва і просвітництва для всієї Русі.

Однак, незважаючи на таке центральне значення особистості преподобного Антонія в історії Руської Церкви і Русі, відомості, які збереглися про нього, досить незначні і суперечливі. Особливо мало інформації про період перебування подвижника на Святій Горі Афон.

Останнім часом у популярній літературі затвердилася думка, нібито преподобний Антоній Печерський на Афоні трудився в монастирі Есфігмен, чому в якості підтвердження демонструється невелика печерка з надбудованою над нею в кінці XIX століття церковкою в ім’я святого Антонія Есфігменського.

Проте чи дійсно ця печера належала київському Антонію? І чи дійсно Антоній Есфігменський тотожний преподобному Антонію Печерському? Питання це досі залишається відкритим, оскільки вагомих доказів есфігменської гіпотези, що поширилася з середини XIX століття, представлено так і не було.

Крім відомої нині печери Антонія Есфігменського існувала на Афоні в XIX столітті і інша печера, яку теж приписували преподобному Антонію Печерському, — неподалік від Великої Лаври святого Афанасія. Про неї згадується в паломницьких звітах ієромонаха Іполита (Вишенського) та інших.

На думку більшості дослідників, тут мала місце спроба благочестивих руських паломників, що активно почали приїжджати на Афон в XIX столітті, самостійно відшукати місце подвигу шанованого на Русі «начальника всіх руських ченців». Але якщо Велика Лавра відмовилася визнати паломницьку ідентифікацію печери, що знаходиться в її межах, то обитель Есфігмен — визнала це можливим і дозволила російським паломникам над печерою спорудити храм в ім’я святого Антонія Есфігменського.

Слід звернути увагу на те, що есфігменська гіпотеза вже відразу після своєї появи в XIX столітті зазнала гострої критики з боку ряду відомих церковних істориків і археологів. Зокрема, сумніви в її достовірності висловлювали єпископ Порфирій (Успенський), який чимало потрудився в архівах святогорських монастирів; архімандрит Антонін (Капустін), який вивчав обителі Святої Гори в 1859 році; професор Євгеній Голубинський і інші. Всі вони, незалежно один від одного, прийшли до висновку, що есфігменський життєпис і печера, яку пред’явили есфігменці, не є автентичними і були «винайдені» напередодні приїзду в 1843 році на Святу Гору великого князя Костянтина Костянтиновича Романова з метою привернути увагу знатних російських паломників до їх обителі.

Виданий в цей період есфігменський життєпис преподобного Антонія в первісному своєму варіанті потерпав суттєвими хронологічними неточностями, так що мимоволі виникало питання: чи про одного й того ж преподобного кажуть грецьке і руське житія? Так, відповідно до грецької версії, преподобний Антоній був не русином, а греком за національністю і прийшов в монастир в 973 році, а сам постриг прийняв у 975 році від ігумена Есфігменського монастиря Феоктиста. Однак руські списки житія однозначно стверджують, що преподобний Антоній Печерський був не греком, а русином, і народився він в 983 році в Любечі на Чернігівщині. Таким чином, грек Антоній Есфігменський ніяк не може бути тотожний любечанину Антонію Печерському, оскільки перший прийшов в Есфігмен на 10 років раніше, ніж народився наш Антоній Печерський.

Найімовірніше, Антоній Есфігменський дійсно існував і навіть подвизався в відомій печері на схилі неподалік від Есфігменської обителі. Однак немає жодних підстав ототожнювати його з преподобним Антонієм Печерським.

Згадка про те, що грек Антоній Есфігменський прийшов на Афон в 973 році і через два роки прийняв постриг, було запозичене, напевно, з монастирського монахологія Есфігмен, де під зазначеними датами дійсно могло повідомлятися про надходження і постриг якогось ченця Антонія, грека за походженням.

Згодом монастир Есфігмен неодноразово редагував свій життєпис преподобного Антонія Есфігменського, прагнучи привести неточності до відповідності з руськими джерелами. Виникали нові «хронологічні подробиці», які поряд з вже існуючими накопиченими помилками і варіантами значно ускладнюють наукове датування життєпису. Так, однією з останніх редакцій вводиться в обіг нова дата — 1035 рік, — коли святий нібито був пострижений в малу схиму ігуменом Феоктистом II, будучи вже в похилому віці 52 років. Як видно, вік преподобного Антонія вже підігнаний у відповідність з руськими джерелами.

Посилаючись на виниклу в Есфігмені легенду, в 1895 році настоятель монастиря архімандрит Лука Агіограф звернувся до Київської духовної консисторії з проханням про заснування в Києві подвір’я Есфігменського монастиря з каплицею на ім’я преподобних Антонія, Афанасія і Григорія. Однак духовна консисторія, що засідала під головуванням церковного історика протоієрея Петра Лебединцева, 16 червня 1895 року не прийняла позитивного рішення через відсутність досить переконливих для цього підстав. Зокрема, отець Петро Лебединцев у відгуку писав, що «…про перебування і постриг Антонія Печерського в Афонському Есфігменському монастирі немає ні запису, ні передання в літописах і Печерському Патерику…». Остаточно питання було знято указом Святійшого Синоду від 12 жовтня 1895 року на ім’я митрополита Київського і Галицького Іоанникія, де на підставі вищевикладеного відмовлялося в задоволенні прохання настоятеля Есфігменського монастиря.

Важливо відзначити, що, крім досить пізніх легенд про існування печер преподобного Антонія Печерського біля Великої Лаври святого Афанасія і Есфігменського монастиря, на Афоні є і ще одне, більш давнє і правдоподібне передання про те, що майбутній отець руського чернецтва спочатку подвизався на Святій Горі не в грецькому, а в руському монастирі Успіння Богородиці («Панагія Ксілургу», або «Древоділ»).

Архіваріус і бібліотекар Руського на Афоні Свято-Пантелеімонова монастиря схимонах Матвій (Ольшанський) після того, як вперше була оприлюднена «есфігменська гіпотеза», висловив здивування від імені руської обителі і її старців ієросхимонаха Ієроніма (Соломенцова) і схиархімандрита Макарія (Сушкіна). Адже серед руських ченців на Святій Горі здавна було популярним передання про те, що преподобний Антоній Печерський подвизався саме в давньоруській обителі Ксілургу. У виданому ним в 1895 році «Путівнику по Святій Афонській Горі» при описі Ксілургу отець Матвій згадує про передання, що преподобний Антоній подвизався саме в цьому монастирі. А коли з’явилися нові редакції есфігменського житія і грецька версія почала поступово впроваджуватися в свідомість російської громадськості, отець Матвій досить різко прокоментував це, зокрема інтерпретацію з ім’ям ігумена, який постриг святого Антонія. Греки називали ігумена як і раніше Феоктистом, але на цей раз вже «Другим». Ім’я це було взято з реально існуючого взаємного акту обителей Есфігмен і Ксілургу за 1030 рік, де згадуються імена їх ігуменів — Феоктиста і Феодула. Обурений безсоромною маніпуляцією іменами, отець Матвій іронічно вигукує: «Так чому ж тоді старцем, який постриг преподобного, не може бути згаданий в цьому ж акті руський ігумен Феодул?!»

Слід зауважити, що Ксілургу (грец. ξυλουργός — тесля або древоділ) — найдавніша руська православна обитель не тільки на Афоні, а й у світі, заснована незабаром після Хрещення Русі. Про її руське коріння свідчить навіть сама назва  «Древоділ», адже тільки русичі від початку облаштовували свої оселі, храми і монастирі з дерева, тоді як греки — з каменю.

За переданням, давньоруський монастир Ксілургу був заснований піклуванням святого рівноапостольного князя Володимира Київського († 1015) і його дружини — візантійської царівни Анни († 1012) незабаром після прийняття християнства на Русі. З «Повісті минулих літ» ми дізнаємося, що після хрещення великий князь Володимир відправляє посольство в Єрусалим і Константинополь. Незабаром поблизу Єрусалиму і на Святій Горі Афон з’являються два монастирі, що мають однакову назву: Руський Богородичний монастир. Руська обитель у Святому Граді через три століття перестала існувати, обитель же на Святій Горі існує до цих пір.

Соборний храм Руської на Афоні Свято-Успенської Богородичної обителі «Ксілургу» присвячений Успінню Пресвятої Богородиці. Як відомо, і заснована преподобним Антонієм після його повернення з Афона Києво-Печерська обитель, як і соборний храм монастиря, теж символічно були присвячені Успінню Божої Матері.

Заснування на Київських горах обителі на честь Успіння і будівництво величного Успенського храму, які здійснені з благословення преподобного Антонія, напевно, були як би символічними проекціями свого прототипу — Свято-Успенської руської святогірської обителі «Ксілургу» і її соборного храму на Святій Горі Афон, де, за переданням, духовно зростав і прийняв постриг майбутній авва і «начальник руського чернецтва». Таким чином, преподобний Антоній спробував перенести ідею сакралізації простору і на новонавернену київську землю, створити, так би мовити, «руську ікону» Святого Афона — як уділа Божої Матері на Русі. Тому не випадково саме Києво-Печерський монастир ще на зорі його становлення стали називати «Третім уділом Божої Матері» і «Руським Афоном». Як писав з цього приводу православний богослов протоієрей Лев Лебедєв, «згідно з православним ученням, образ за допомогою своєї символічної подібності до первообразу стає власником тих же благодатних енергій, що і прототип, таїнственно, але реально містить в собі присутність прототипу. Це відноситься і до образу архітектурного. У ньому можуть також діяти енергії первообразного… Розвиток і втілення цього уявлення в зримих архітектурних образах і назвах різних місць — може бути, сама вражаюча особливість церковно-богословської і народної свідомості Русі».

Не випадково в Києво-Печерському Патерику, наслідуючи афонську традицію, в контексті будівництва в Києві монастирського Успенського собору відзначається передача заснованої преподобним Антонієм Києво-Печерської обителі і стольного Києва під безпосередній патронат Божої Матері: «Хощу церковь възградити Себѣ в Руси, в Киеве… Прииду же и Сама видѣте церквии и в ней хощу жити». Завдяки такому посвяченню Божій Матері, вважає проф. В. Ричка, столиця Русі сприймалася середньовічною суспільною свідомістю як богообраний і богохранимий град — Дім Богородиці, як сакральний символ і серце Святої Русі, забезпечуючи тим самим і духовну єдність всієї Руської землі.

Таким чином, саме Афонський Свято-Успенський монастир «Ксілургу» став тим «первоообразним» центром сакралізації києво-руської землі, наслідуючи який, через духовну єдність і спорідненість з ним, на Київських горах був відтворений «образ», «ікона» Святої Гори Афон — Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, а сама києво-руська земля отримала право на настільки відповідальне найменування — Свята Русь.

Говорячи про давньоруський на Афоні Свято-Успенський монастир «Ксілургу» і існуюче передання, що преподобний Антоній Печерський подвизався і приймав постриг саме в цій обителі, в соборному храмі Успіння Божої Матері, важливо відзначити, що саме ця обитель була центром і школою руського чернецтва на Святому Афоні. Сумнівно, щоб новозвернені русичі (в тому числі і юний Антипа з Любеча), які не зналися на грецькій, на Святій Горі селилися в чужих грецьких монастирях. Саме тому незабаром після Хрещення Русі і був заснований на Афоні руський монастир.

Перша відома письмова згадка про цей давньоруський монастир на Святій Горі відноситься до 1016 року. Під цією датою в одному з святогірських документів, що зберігаються в бібліотеці Великої Лаври Афанасія Афонського, стоять підписи ігуменів всіх святогірських монастирів. Серед них такий надпис: «Γεράσιμος μοναχὸς ἐλέῳΘεοῦ πρεσβύτερος καὶ ἡγούμενος τῆς μονῆς τοῦ ῾Ρῶς μαρτυρῶν ὑπέγραψα ἰδιοχείρως». Перекладається він так: «Герасим — монах, милістю Божою пресвітер і ігумен монастиря руських. Власноручний підпис».

Таким чином, перша відома нам і документально зафіксована згадка про давньоруський монастир на Афоні і його настоятеля відноситься до 1016 року. Що це був Свято-Успенський Богородичний монастир «Ксілургу» — немає ніяких сумнівів.

Саме тут, за переданням, прийняв постриг родоначальник давньоруського чернецтва, виходець з Чернігівської землі преподобний Антоній Печерський, а пізніше звідси, з благословення старців обителі, переніс афонський устав і на Русь, заснувавши за афонским зразком Києво-Печерську обитель, яка стала центром і школою давньоруського чернецтва і просвітництва для всієї Русі. «Господи, нехай буде на цьому місці благословення Святої Афонської Гори і молитва мого отця, який постриг мене», — прорік преподобний Антоній на місці заснування Києво-Печерської обителі.

Хто ж був цим великим старцем-ігуменом, який постриг преподобного і благословення якого зіграло настільки вирішальну роль у долі не тільки Печерської обителі, а й усієї Руської Церкви і самої Русі? Питання це залишається відкритим. Однак, найімовірніше, ним був той самий преподобний старець Герасим, «пресвітер і ігумен монастиря руських», перший настоятель обителі «Ксілургу», який залишив свій підпис на вищезгаданому акті 1016 року.

З житійних списків відомо, що на Афон преподобний Антоній (в миру Антипа; нар. 983) прибув ще в зовсім юному віці (бл. 1000 р.). Вже 1013 року він вперше повертається до Києва зі Святої Гори. Побувши трохи в Києві, 1015 року, внаслідок міжусобної смути після смерті святого князя Володимира і вбивства святих Бориса і Гліба, він знову повернувся на Афон, де трудився до остаточного повернення до Києва (за одними даними це сталося після 1030 р. за іншими — після 1051-го).

Як би там не було, очевидно, що родоначальник давньоруського чернецтва починає подвизатися на Святій Горі до 1013 року. Подібні подорожі з Русі на Афон в ті часи неможливо було здійснювати самостійно. Тому, без сумніву, преподобного Антонія повинні були супроводжувати в настільки далеких і небезпечних мандрівках і інші супутники. Все це підтверджує, що перші руські ченці з’явилися на Афоні задовго до 1013 року. Очевидно, саме вони 1016 року і увійшли до складу братії першого давньоруського афонського монастиря, ігуменом якого був вищезгаданий Герасим. Судячи з усього, саме він і був духовним наставником і старцем молодого Антонія, який постриг його в чернецтво і згодом благословив заснувати «представництво» руського святогірського монастиря Успіння Богородиці в Києві.

Наступником святого ігумена Герасима був, напевно, ігумен «Русика» Феодул, який залишив свій підпис на взаємному акті обителей Есфігмен і Ксілургу за 1030 рік (тут згадуються імена їх ігуменів: Феоктиста і Феодула. — Див.: Акти Руського на Святому Афоні монастиря святого великомученика і цілителя Пантелеімона. Київ: Типографія КПЛ, 1873. С. 3). Аналог цієї грамоти досі зберігається в архіві Руського на Афоні Свято-Пантелеімонова монастиря. Ймовірно, саме при новому ігуменові Феодулі преподобний Антоній остаточно повернувся на Русь і заснував тут Києво-Печерську обитель на честь Успіння Божої Матері, в наслідування, а може, на початковій стадії, і як «подвір’я» або «представництва» афонського Свято-Успенського Богородичного монастиря «Ксілургу».

Відомо, що руський монастир на Афоні початково мав статус Царської обителі, яким в той час володіли далеко не всі монастирі. Можливо, обитель була дарунком візантійських імператорів київському князю. Руський монастир мав право безпосередньо звертатися до самого імператора, минаючи Протат Святої Гори. З 1030 року йому присвоюється титул Ігуменарія (акт 1), а в царському указі від 1048 року він іменується Лаврою (акт 3). Уже в цей період «Русик» мав розвинуте господарство і утримував працівників. У нього була пристань, судна, хлібна рілля, млин, власна дорога від пристані до монастиря.

З початку XI століття Свято-Успенська обитель «Ксілургу» починає здійснювати свою місію поширення в Східній Європі афонської духовної спадщини. Крім преподобного Антонія Печерського були і інші подвижники, що несли слов’янам афонську традицію. Грунтуючись на житії святого Мойсея Угрина († 1043), можна стверджувати, що після 1018 року і до Польщі був посланий руський ієромонах з Афона, який і постриг там Мойсея в ченці. В 1225 році на Почаївській горі руський святогорець преподобний Мефодій засновує майбутню прославлену Свято-Успенську Почаївську Лавру. Місце, на якому вона знаходиться, до сих пір іменується Святою Горою. В XI-XIII століттях якісь афонські ченці поселяються і в крейдяній горі на березі Сіверського Дінця, заклавши основу ще однієї Успенської Лаври, також названої згодом Святогірською.

Всі три прославлені обителі пов’язані зі Святою Горою, названі, як і монастир Ксілургу, в честь Успіння і відзначені особливим Промислом Божої Матері. Всі вони були засновані руськими подвижниками Святої Гори Афон і приблизно в один і той же проміжок часу — в домонгольський період. Джерела не вказують точно, з якого саме монастиря Святої Гори вони приходили. Але час їх місії збігається з періодом розквіту давньоруського чернецтва в обителі Ксілургу на Афоні. Тому, найімовірніше, всі ці руські святогорці були вихідцями з однієї древньої Руської Лаври на Афоні — Свято-Успенського монастиря Богородиці «Ксілургу».

У цей період руська святогірська обитель настільки часто поповнювалася новими насельниками з Русі, що, не вміщуючись вже в первісному монастирі, стала придбавати келії, які збідніли і спорожніли, і малі обителі в окрузі. У 1169 році руськими святогорцями був викуплений у греків древній монастир «Фессалонікийця» в ім’я святого цілителя Пантелеімона, який знаходився неподалік. Так основна частина руської братії з Ксілургу в кінці XII століття перебирається в більший монастир «Фессалонікийця» (нині відомий як «Старий Русик», або «Нагорний Русик»), що на старій дорозі, яка з’єднує Карею з нинішнім Руським на Афоні Свято-Пантелеімоновим монастирем. Одночасно руському монастирю Священним Кінотом були виділені і келії в столиці Афона — Кареї. Що ж стосується колишнього місця знаходження обителі — Ксілургу, то воно не залишилося покинутим. Монастир був перетворений в скит, який залишився у відомстві руської обителі. Він і понині належить Руському на Афоні Свято-Пантелеімоновому монастирю.

Цікавий факт: коли руська обитель на Афоні в 1169 році переїхала на нове, більш зручне місце, то тут, за традицією, був відтворений і символічно важливий для Русі Успенський собор, який в руській церковній свідомості мав особливе духовне значення. З цього приводу в Руському на Афоні Свято-Пантелеімонову монастирі відзначають: «Про значення для руського чернецтва Успенського собору обителі Ксілургу побічно можуть свідчити і наступні факти. При переселенні руської братії в більш розлогу обитель «Фессалонікийця» (Старий Нагорний Русик) 1169 року при ігумені Лаврентії Успенський собор Богородичного монастиря буде відтворено і там. А ще через більш ніж шість століть, на початку XIX століття, при ігуменові Саві, коли буде зведено новий, так званий Прибережний Русик, Успенська церква знову буде також перенесена і туди, причому зі збереженням статусу собору.

Розмірковуючи над тим, чим же важливий цей храм для руського чернецтва, що знаходиться як на Святій Горі, так і на Батьківщині, в Руському монастирі на Афоні звертають увагу, що він пам’ятний «…саме тим, що в ньому запалилася перша руська лампада на Афоні; тим, що біля вівтаря цього собору приніс чернечі обіти першоначальник руського чернецтва преподобний Антоній; тим, що саме звідси він прийняв і переніс благословення Святої Афонської Гори на Руську землю і таким чином навіки з’єднав Русь і Руський Афон узами духовної благодаті спадкоємності».

Отже, саме Руський на Афоні Свято-Успенський Богородичний монастир «Ксілургу» став тією духовно-історичною сполучною ланкою, тісно з’єднав новопросвічену Київську Русь і Святу Гору Афон. З нього 1000 років тому преподобним Антонієм Печерським вперше було перенесено і затверджено на Русі православне чернецтво. Під його впливом відбулося становлення Києво-Печерського монастиря, який виявився свого роду «розсадником» афонської спадщини і православного чернецтва, книжності і просвітництва на Русі. З тих пір Афон і його духовні традиції протягом багатьох століть грали виключно важливу роль у розвитку духовності і культури східнослов’янських православних народів, вплинувши на їх самобутність і неповторність.

Власне, саме Свята Гора Афон і її спадщина корінним і благотворним чином відобразилися на формуванні містико-аскетичного образу самобутнього давньоруського православ’я, як і самої Святої Русі. В чому, повторимося, вирішальну роль зіграв Руський на Афоні Свято-Успенський Богородичний монастир «Ксілургу», що дав Київській Русі преподобного Антонія Печерського і багатьох інших подвижників і просвітителів.

Сергій Шумило,

директор Міжнародного інституту афонської спадщини

Читати статтю повністю на порталі «Руський Афон»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: