Отець Парфеній, як зазначає життєписець, мав особливу, надзвичайну, саму зворушливу і можна сказати ніжну, дитячу любов до Пресвятої Матері Божої. Він був безмежно Їй відданий і не знаходив достатньо слів, щоб висловити і Її любов до людей, і свою до Неї; те саме навіював він і всім, хто просив у нього повчань, особливо учням своїм – ченцям.

Улюбленим святом його було свято Благовіщення Пресвятої Богородиці: «Буди благословенний і преблагословенний день Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці!» – писав він одного разу в цей день до однієї улюбленої ним особи.

Ніжно і трепетно любив Матір Божу отець Парфеній, але й Матір Божа любила святого старця. Вона показала йому, що треба берегти себе навіть від наближення до нечистих помислів. Вона благословила його на прийняття Священства, сказавши: «Пафнутій, Я поручаюся за тебе».

Не раз, оповідає життєписець, сподоблявся отець Парфеній блаженного бачення Преблагословенної Діви. Так одного разу, розмірковуючи, з деяким сумнівом, про прочитане ним десь, що Пресвята Діва була першою черницею на землі, він задрімав і побачив, як від Святих воріт Лаври, у супроводі численного сонму ченців, йшла велична черниця в мантії, з жезлом у руках. Наблизившись до нього, Вона сказала: «Парфеній, Я монахиня!» Він прокинувся, і відтоді з сердечним переконанням іменував Пресвяту Богородицю печеро-лаврською Ігуменею. Під зовнішнім образом чернецтва старець, звісно, розумів чернецтво внутрішнє, дівоче, молитовне, смиренне життя Пренепорочної Діви, першообразом Якої на землі Вона воістину і була. І як відрадно для чернецтва думати, що першою, верховною подвижницею чернецтва була Богоматір.

Фотогалерея: