Брак доброго релігійно-морального виховання нашого наймолодшого покоління становить одне з найбільших лих нашого часу, з яким необхідно за будь-яку ціну боротися; інакше людство неминуче дійде до остаточної загибелі й морального розкладу.

Чи не для того Син Божий Іісус Христос підніс шлюб до ступеня Таїнства і запечатав його благословенням Своєї Церкви, щоб ті, хто вступає в шлюб, не мали нестачі в необхідній благодаті та допомозі згори для виконання обов’язків подружнього стану, серед яких найважливіший — саме виховання дітей?

Серце дитини, як говорить один зі святих отців, подібне до м’якого воску, на якому з однаковою легкістю може відбитися як образ Бога, так і образ сатани. Який саме образ вони приймуть, без сумніву, залежить від тих, хто накладає свою печать, а накладають її не хто інший, як батьки, які передають своїм дітям своє тіло і свою душу.

Я запитаю тебе, християнський батьку: чи не є твоїм священним обов’язком із усією строгістю пильнувати, щоб діти твої не мали спілкування з поганими товаришами, від яких вони можуть псуватися й розбещуватися?

Якщо батько сам захоплений новомодною «освітою» і так званим «прогресом», якщо він сам недбало ставиться до своїх релігійних обов’язків, сам рідко відвідує храм Божий, сам дозволяє собі легковажно й насмішкувато говорити про релігійні речі при своїх дітях, — чи може він очікувати від них пошани й поваги до себе? Бо якщо батьки не шанують Бога і Його Церкву, то яким чином діти можуть мати страх і повагу до свого батька і своєї матері?

Щоб розтліваючий дух часу не торкався ваших дітей, викорінюйте його насамперед у самих собі, міцно тримайтеся тієї доброї моральності, яку зберігають християнство і Православна Церква Христова.

Найкраща спадщина, яку можуть дати батьки своїм дітям, — це добре виховання. Воно має значно більшу цінність, ніж усі земні багатства і блага.

Досвід і Одкровення навчають нас, що дитина з’являється на світ не з цілком доброю і непошкодженою природою, а з природою зіпсованою, схильною до зла. Звідси випливає, що дитина не повинна залишатися без виховання. Гріховну схильність дитини необхідно стримувати і спрямовувати до добра. Якщо ж дитину залишити саму собі, то в ній розвиватиметься не добре, слабше начало, а сильніше — зле, подібно до того, як і в зовнішній фізичній природі, коли її залишають без догляду, зростає не пшениця, а бур’ян, терня і будяки.

Виховання має починатися з найранішої юності.

Звідси й виникло у нас прислів’я: гни дерево, поки воно гнеться, тобто поки воно ще молоде.

Дитина — це молоденьке деревце, а батьки — поставлені Богом садівники цієї юної людської рослини. Вони повинні ретельно доглядати за нею з самого початку, очищати її від скверни гріха, від злих нахилів і пристрастей; вони повинні обрізати дикі паростки самолюбства, впертості й примх; нарешті, повинні давати їй правильний напрям і з найранішого віку схиляти її під ярмо християнського послуху й дисципліни. Серце дитини — це сад, а батьки — садівники, поставлені Богом, і сад сердець своїх дітей вони повинні очищати від бур’яну з найранішого віку. Якщо ж вони допустять зло в серця своїх дітей, то вже не зможуть очистити їх від сміття. Те, чого навчають нас досвід і природа, вкладається в серце батьків і Одкровенням.

(… далі текст перекладено повністю до кінця, без скорочень …)

Матеріал подано зі скороченнями за книгою:
Священномученик Володимир, митрополит Київський і Галицький.
«Бесіди про православне виховання дітей» (1888–1889 рр.).

Продовження буде.