«…пресвітер на ім’я Іларіон, чоловік благочестивий, який розумів Божественне писання, і постник. (Він через багато років собором руських єпископів і за бажанням князя Ярослава, волею Божою, поставлений був у святій Софійській церкві митрополитом, але перш за те був пострижений у чернечий чин преподобним Антонієм). Цей пресвітер ходив від Берестова до Дніпра, на пагорб, де тепер місце первісного Печерського монастиря; тоді був там густий ліс. Іларіон викопав собі малу печеру, сажні в дві, і в ній здійснював псалмоспів з поклонами, молячись таємно Богові, а преподобний Антоній перебував у той час на Святій горі, в монастирі, де постригся»…

Патерик Печерський

Слово про Закон і Благодать (у скороченні)

Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Іісусом Христом…

“…людське єство скинув каган наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе усе тлінне, струсив із себе порох невір’я, увійшов у святу купіль і одродився од духу і води; в Христа охрестившись, у Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім’я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі.

Та не було сього досить подвигові благовір’я його. Не тим тільки явив сущу в ньому до Бога любов, подвигнувся ще, заповідаючи по всій землі своїй людям хреститися в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, і ясно і велегласно в усіх городах славити Святу Трійцю.

Отож водночас уся земля наша уславила Христа з Отцем і зі Святим Духом.

Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благовір’я з’явилися; тоді пітьма бісослугування погибла, і слово євангельське землю нашу осіяло.

Капища рушилися, і церкви ставилися, ідоли крушилися, ікони святих з’являлися, біси розбігалися, хрест городи освячував.

Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим вівтарем, жертву безскверну возносячи. Попи і диякони і всі клірошани ³⁰ прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська труба і євангельський грім над всіма городами пролунали. Теміан Богу воскурявся, повітря освячуючи. Монастирі на горах постали. Чорноризці з’явилися. Мужі й жони, і малі і великі, всі люди наповнили святі церкви, славословлячи: «Єдиний святий, єдиний Господь Ісус Христос! На славу Богу-Отцю амінь! Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославився! Великий єси, Господи, і чудесні діла Твої, Боже наш! Слава Тобі!» Як же тебе не похвалити, о чесний і славний між земних владик премужній Василію? Як твоїй доброті не почудуватися, кріпості і силі? Як тобі дяку не воздати? Адже тобою пізнали ми Господа і облуди ідольської збулися! Адже твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться!

“…увірував у Нього і не засумнівався в Ньому. За словом Його неложним: «І блаженний той, хто не засумнівається в Мені» (Матфей 11, 6).

Як тобі серце розкрилося? Як увійшов у тебе страх Божий? Як прилучився ти до любові Його?

Лише благим розмислом і гострим умом зрозумівши, що тільки Бог є творцем невидимих і видимих, небесних і земних, і що послав Він на світ заради нашого спасіння возлюбленого Сина Свойого. Осягнувши се, увійшов ти у святу купіль, яка декому юродством здається, а тебе до сили Божої прилучила. І ще. Хто виповість незчисленні Твої нічні милостині і денні щедроти, що їх убогим Ти творив — осиротілим, болящим, боржникам, удовам і всім, хто потребував милості?

Бо чув слова, мовлені Даниїлом Навуходоносору: «Рада моя хай буде тобі вгодна, царю Навуходоносоре, — гріхи твої милостинями спокутуй і неправди твої щедротами вбогим» (Даниїл-пророк 4, 24).

Що чуючи, ти, чесна голово, не тільки чутим оставив мовлене, а й ділом його сповнив, прохачам подаючи, голих одягаючи, спраглих і голодних насищаючи, болящим всіляку потіху посилаючи, боржників викупляючи, рабам свободу даючи.

Твої бо щедроти і милостині і нині між людьми поминаються, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Бо ж добролюбна Богові милостиня. Велику заповзятість маєш до того, як вірний раб Христовий.

Це ж тому, хто єдину людину наверне, така заплата од благого Бога. А яке ж бо спасіння знайшов ти, о Василію, розсипавши тягар гріховний? Адже не одну людину одвернув ти од облуди ідольської, не десятьох, не город, а весь край сей!

Показує нам і переконує нас сам Спас Христос, якої тебе слави і честі сподобив на небесах, кажучи: «Кожного, хто визнає мене перед людьми, визнаю і я перед Отцем моїм, який є на небесах» (Матфей 10, 32). Отож того визнає Христос перед Богом-Отцем, хто визнає Його перед людьми. Як же ти похвалений од нього маєш бути, не тільки визнавши, що Сином Божим є Христос, а й визнавши віру в нього й утвердивши її не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставивши, і служителів йому ввівши?

Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору закон людям поклав — ти ж із новими нашими отцями-єпископами, виходячи на бран, з великим смирінням радився, як між людьми сими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство Богу покорив, а ти між руссю: вже бо й у них, і у нас Христос царем зоветься. Той із матір’ю своєю Єленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розславивши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограду, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний.

Спільником своїм зробив тебе Господь на небесах, заради благовір’я твойого, яке мав ти у житті своєму.

Добрим свідком благовір’я твойого, о блаженниче, є свята церква Святої Богородиці Марії, що її звів ти на правовірній основі, де й мужнє твоє тіло нині лежить, ждучи труби архангельської.

Він славний город твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив людей твоїх і город святій всеславній, скорій до помочі християнам Святій Богородиці, їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого Господського празника — Святого Благовіщення, аби благословення, що його архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї ж бо мовилось: «Радуйся, обрадувана, Господь з тобою!» (Лука 1, 28). До города ж: «Радуйся, благовірний городе, Господь з тобою!»

Поглянь же і на город, як сяє величчю! Поглянь, як церкви квітнуть! Поглянь, як християнство росте! Поглянь, як город іконами святих освітлюється і виблискує, як тиміаном пахне, як хвалами і богослужіннями і співом святим олунюється!

І се все бачучи, возрадуйся і возвеселися і восхвали благого Бога, всього сього Сотворителя. Хай і не тілом, так духом дає тобі Господь побачити все се. Тим бо радуйся і веселися, що насіння твоєї віри, посіяне тобою, не висушилося спекою невір’я, а дощем Божої помочі зволожилося і рясно розбуялось.

Ти правдою був наділений, міццю припоясаний, істиною взутий, смислом увінчаний і милостинею, як гривною і шатою золотими, прикрашений.

На солодке лице Його досхочу надивляючись, помолися за землю свою і за людей тих, над якими благовірно владарював. Хай сохранить їх Бог у мирі й у благовір’ї, переданім тобою! І хай славиться в них правовір’я! І хай проклинається всіляке єретицтво! І хай убереже їх Господь од всілякого бойовища й полоніння, од голоду і всілякої скорботи й туги!

Переклад В. Крекотня