Дорогі брати і сестри! Милість Божа і Благодать Святого Духа, за словами апостола Павла, завжди перебуває в людському тілі, бо ми є храмом Божим, у якому живе Божественна сила і подих благодаті. Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських – це великий сонм не тільки тих преподобних, що перебувають нетлінними мощами у святих печерах, а й тих, хто скритий від людського погляду, проте завжди предстоїть перед Престолом Божим.

Я безсумнівно вірю, що не тільки 250 угодників Божих Києво-Печерських, які несли світові світло Христового вчення і слово проповіді по всьому всесвіту, а й безліч інших, хто у сльозах, молитвах мученицьки віддавали тут своє життя. Ми не знаємо їхніх імен, але вони прославлені у Бога, вони мають клопотання і найбільшу милість молити Бога за нас грішних і недостойних.

Собор преподобних отців Печерських – як розуміти назву згадуваного нами свята? Собор – це зібрання. Преподобні отці збиралися разом, щоб єдиними устами, єдиним серцем прославити Того, Хто дарував нам життя, Хто дарував нам безоплатно все необхідне для нашого спасіння. Щоб зібралася братія, необхідно мати палаючу свічку, світильник, але на світильник поставляються й інші прекрасні свічки, які горять, за словом Євангелія, освячуючи всім шлях. Таким світильником, первоначальником чернецтва в Київській Русі став преподобний Антоній. Його учні – це зірки небесні, які осяяли не тільки Київську Русь, а й сьогодні освітлюють увесь світ, бо за тисячу років до них приходили мільйони людей просити в Бога милості через їхнє молитовне клопотання.

Не перелічити всіх чудес, не переказати всього, що відбувалося і відбувається в Лаврі. За словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, неможливо людині вмістити всіх тих творінь і чудес, які Господь звершує через Своїх угодників. Читаючи акафісти й канони, ми дивуємося премудрості, якою Господь наділив Своїх угодників. Вони мають таланти, отримані в Таїнстві Хрещення, які, на перший погляд, ніби приховані в людській душі. Художник, який починає писати картину чи ікону, збирає фарби, підбирає кольори для того, щоб картина мала привабливий вигляд. Так само і тут – Собор лаврських угодників зібрав безліч фарб, він став тим духовним лугом, на якому росте безліч квітів. І людина, як працьовита бджола, має сьогодні можливість пити цей духовний нектар.

У Святій Лаврі кожен може знайти для своєї розради зразок подвигу або життєвого шляху. Якщо ми хочемо навчитися лагідності і смиренності, якщо ми хочемо піти від світу і людської суєти, бажаємо набути постійного піднесення свого розуму до неба, прикладом для нас буде преподобний Антоній. Він, як дорогоцінну посудину, обрав тернистий шлях ченця і наситився від мудрості й Промислу Божого всім тим, чим згодом наситив своїх духовних пташенят, ченців, які населяють святу обитель навіть до сьогоднішнього дня. Тут ми побачимо сповідників, які відкрито і з глибокою вірою дивляться в очі невігласів, гордих людей, заблукалих, які всіляко намагалися і намагаються до сьогоднішнього дня принизити, збезчестити ім’я Господнє. Лаврські сповідники, подібно до Архістратига Михаїла, стояли на сторожі своєї віри, на сторожі своєї вітчизни, на сторожі своєї обителі. Не боячись ніяких погроз, не злякавшись ніяких тортур, вони мужньо переносили все, що Господь посилав їм, за що отримали високе звання сповідників. Сповідниками Церква називає тих, хто сповідував істинну віру і всі ті догмати, встановлені Господом через Помісні Собори, через благодатні Передання, які сьогодні допомагають людині спастися.

Найвищий ступінь служіння Господу – це подвиг мучеництва. Ми нічого не можемо принести Богу в дар, тому що все, що ми маємо – Боже. Взяти хоча б плоди землі. Якби не Божа милість, не розчинення повітря, не дощі тимчасові й не тимчасові, якби сонце не зігрівало землю, ми не мали б нічого. Ми беремо у Бога і приносимо Йому, як своє, вирощене нами. Можна і в інших галузях людської діяльності навести безліч подібних прикладів, і ми побачимо, що нічого не можемо без допомоги Божої, про яку у Святому Письмі сказано: «Без Мене не можете творити нічого». Але людина може принести Господу найвищий дар – це дар мучеництва. Один зі святих отців, звертаючись у молитві до Господа, сказав: «Господи, я не маю що Тобі принести, бо все – Твоя від Твоїх, але ось сьогодні я маю стати перед сильними світу цього і засвідчити Твою велику любов до мене і до всього людства. І якщо це можливо, прийми від мене найбільший дар – моє життя і мою кров, за Тебе пролиту». Дійсно, немає більшої любові, ніж покласти душу свою за ближніх, за друзів, за тих, хто називається чадами Божими, і навіть за ворогів. Бо Господь під час страждань святих людей приводить до віри навіть безбожників, які, бачачи добрі справи, прославляють Отця Небесного. Зазнаючи страждань, мученики виростають тими колосками, які, вмираючи тут, на землі, підносяться душами в Царство Небесне.

Кожна людина, прийшовши в Лавру, може обрати свій життєвий шлях, своє покликання. Ми сьогодні носимо імена того чи іншого угодника Божого, ми бачимо, як він подвизався, наскільки глибока була його віра, і часто можна побачити, що життєві шляхи справжніх християн збігаються з житіями тих святих, чиї імена даються їм у хрещенні або чернецтві.

Минуло два тижні Великого посту. Ми святкували Торжество Православ’я, яке утвердило істинне іконошанування, утвердило істинну віру, вкотре засвідчивши, що сили пекла не можуть здолати ворота церковні,  бо коли Бог за нас, хто проти нас? Торжество Православ’я являє нам приклад найбільшої любові і подвигу Собору преподобних отців Києво-Печерських. Сьогодні ми настільки переймаємося земними справами, у нас настільки слабка віра, ми намагаємося всіляко застерегти себе від захворювань, обставляємо свої будинки різною апаратурою, вираховуємо, що нам їсти, астрологи вказують нам у що вдягнутися, виходити на вулицю або не виходити, забуваючи при цьому, що «Допомога моя від Господа, що створив небо й землю» (Пс. 120:2). Якщо Бог не збереже, ніхто не може допомогти нам, ніхто не може продовжити наше життя.

Пригадується мені історія, коли батькам було передбачено, що блискавка вб’є їхнього сина, і вони зробили все для того, що, як їм здавалося, збереже їхнього отрока від Божої волі. Щойно наближалася найменша хмаринка, отрок ховався в печері, і лише тільки коли вона минала, він виходив надвір і продовжував гратися з дітьми або займатися тим, що говорили йому батьки. Але одного дня, коли Господь зволив забрати цього сина, на небі не було ніяких хмар, не було ніяких туч, була маленька біла хмаринка, з якої вдарив грім і вразив сина. Таким чином здійснилося те, що було передбачено. Тож, дорогі брати і сестри, перш за все, прислухайтеся до слів апостола: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мф. 6:33).

Преподобні отці не шкодували ні сил, ні здоров’я, вони були по тридцять-сорок років затворниками, раз на тиждень їли їжу і кілька разів на тиждень пили воду і це не шкодило їхньому здоров’ю. Ні суворий піст, ні тисячі уклінних молитов, закопування себе в землю, або, як преподобний Серафим, стояння тисячу днів і ночей на камені – нічого їм не шкодило. Господня милість завжди зміцнювала, зберігала і ставила на той життєвий шлях, який був єдиним спасительним для них.

У свято Собору преподобних отців Києво-Печерських вітаю дорогих наших парафіян, дорогих прочан, відвідувачів Святої Лаври, дорогих її насельників і тих, хто чекає допомоги і милості Божої від преподобних. Господь сказав: «Я маю воду живу» – і ця жива вода сьогодні б’є з лаврських печер благодатними дарами. Той, хто черпає цю воду, отримує силу, отримує допомогу, яка ніколи не вичерпається, тому що це є дар Божий, любов Божа до людства.

Преподобні отці наші Антоніє і Феодосіє та всі преподобні Печерські, моліть Бога за нас. Амінь.