У день пам’яті святого великомученика і цілителя Пантелеімона в 2012 році митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, Намісник Успенської Києво-Печерської Лаври звершив Божественну Літургію в древньому Свято-Кирилівському монастирі Києва. Після закінчення богослужіння митрополит Павел виголосив проповідь.

«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

У цьому древньому намоленому храмі, який було розорено в нелегкий історичний період, але милістю Божою відновлено нині, ми зібралися сьогодні, щоб прославити великомученика і цілителя Пантелеімона і, передусім, вознести славослів’я Тому, Хто нас привів із небуття у буття, – у дивному у святих Своїх Господу, що прославляється у святих мучениках та угодниках, життя яких слугує прикладом і повчанням для нашого спасіння.

Апостол Павел у Другому Посланні до Тимофія каже, що ніколи не можна сумніватися в милості й благодаті Божій, бо все у світі створено заради нас і нашого заради спасіння. Дорогі брати і сестри, все створено Творцем красивим і сприятливим для людини, тому що любов не може творити зла, і людина, яка перебуває в любові, завжди перебуває в Бозі, у творенні добрих справ. Звертаючись до свого собрата апостола Тимофія, апостол Павел повчає, що в усіх життєвих обставинах треба згадувати Воскреслого Христа Спасителя, Який безперестанку перебуває з нами, дає все необхідне для нашого життя. Якщо християн вестимуть на сонмища, катуватимуть, знущатимуться з них, треба пам’ятати, що це угодно Богу для повчання і спасіння інших. Тоді не потрібно переживати про те, що сказати – Дух Святий навчить, пославши потрібні слова для викриття тих, хто потім увірує в Іісуса Христа або ще більше озлобиться серцем у гріхах і беззаконнях.

Апостол і євангеліст Іоанн Богослов доповнює слова апостола Павла, кажучи, що настане час, як це вже було до пришестя Христа, у Старому Заповіті, та після Його пришестя, у новозавітній історії, коли світ зненавидить нас. Здавалося б, усі люди однакові: і ті, які женуть Церкву, і ті, які є послідовниками Христової Істини.

Народжені природним чином від батьків, ми в усьому подібні, і ми всі живемо в цьому світі, де сонце світить, дощ іде, прохолода ночі змінюється спекою дня. Але чомусь нас ненавидить світ… Не тому світ ненавидить нас, що ми чимось не вдалися за своєю природою, а тому, що ми не від світу цього, бо християнин не може робити тих справ, які творить диявол через рід людський. Він спокусив Адама і Єву – вони згрішили і стали його друзями. І ось, люди, які приносять зло ближнім, шкодять Божому творінню, є дітьми диявола, про що свідчить апостол Іоанн: «Ваш отець диявол; і ви хочете виконувати похоті отця вашого. Він був людиновбивця споконвіку і не встояв в істині, бо нема в ньому істини. Коли говорить він неправду, говорить своє, бо він лжець і батько неправди» (Ін. 8:44).

Що ж таке світ, дорогі брати і сестри? Це світ з його принадами, пристрастями і вадами; світ, який вчить людину ворожнечі і неправді, підносить свій голос проти Творця. Багато хто з нас свого часу був свідком того, як руйнували храми. Тоді разом із храмами руйнували й людські душі. Якщо людина підкоряється цьому світу, схиляє перед ним свою вию, вона стає співучасником цього гріховного світу, стає людиновбивцею. Як я вже говорив, ми всі подібні, але в нас є те зерно, яке, будучи посіяним, має вирости в колос, у ньому дозріють зерна, тобто плоди, які будуть зібрані для життя майбутнього віку в Царстві Небесному.

У всі часи люди, сповнені неправди, усякої заздрості й підступності, виступають проти Христа. І подивіться, коли Христос Спаситель прийшов у цей світ, Він зціляв розслаблених, воскрешав померлих, п’ятьма хлібами нагодував п’ять тисяч людей… За що було Його розпинати?! Але між темрявою і світлом немає нічого спільного! Наше благочестиве християнське життя викриває грішників, бо грішник завжди ховається від правди, як від світла бруд.

Сьогодні Свята Церква вшановує одного з найвеличніших угодників Божих – святого великомученика і цілителя Пантелеімона, який жив наприкінці III – початку IV ст. За покликанням Пантелеімон був лікарем і багатьох зціляв ім’ям Христовим. На ньому справдилися слова апостола Павла: «Усе можу в Іісусі Христі, Який мене зміцнює» (Флп. 4:13). Якщо людина покладається на свої сили – вона безсила, а коли вона своєю неміччю покладається на волю Божу – сила Божа в немочі людській звершується. Жерці й чаклуни обурилися, що немає такої хвороби, яку не міг би зцілити Пантелеімон, і стали зводити на нього наклеп імператору, ніби святий чинить чаклунство, на що святий лікар відповів, що звершує своє лікування в ім’я Господа нашого Іісуса Христа. Святі отці вчать, що людина, яка безперестанку взиває до Бога і перебуває в молитві, отримує від Господа велику милість, і якщо вона просить у Отця Небесного в ім’я Сина Його – Спасителя світу, без Якого ніхто не може спастися, – її молитву завжди буде почуто, і ця людина буде процвітати в усьому, бо Господь прийняв плоть, щоб зцілювати наші немочі, недуги і зробити нас дітьми Божими. У прикликанні імені Христового полягала сила святого великомученика і цілителя Пантелеімона, а також інших великих святих: великомучениць Варвари і Катерини, Анастасії Узорішительниці, великомучеників Георгія Побідоносця і Димитрія Мироточивого Солунського. У часи гонінь на Церкву їхні подвиги і страждання стали свідченням про віру Христову, і немає кращої проповіді, ніж приклад істинного християнського життя. Амінь».

Редакція сайту www.lavra.ua