Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Бесіди

22.06.2017

Настанови духівника Лаври іеросхим. Миколая перед сповіддю

Печерський Благовісник

Життєопис ієросхимонаха Миколая, духівника Києво-Печерської Успенської Лаври

4 квітня 1899 року о 3-й годині пополудні в Києво-Печерській Лаврі помер на сімдесятому році життя всіма шанований і улюблений братський духівник ієросхимонах Миколай.

У Києво-Печерській Успенській Лаврі Василій Цариковський починає жити з 1843 року, вступивши в обитель 14-річним хлопчиком.

Сирота Василій опинився під опікою єдиного свого найближчого родича, о. Ізраіля, у святій обителі Києво-Печерській, під покровом Богоматері і преподобних печерських, отримавши замість залишеної іншу школу і інших наставників.

За свідченням сподвижників, він відважно, з терпінням і мужністю переносив звичайні в гуртожитку — цієї, за висловом св. отців, печі вогненної — тимчасові негаразди і поневіряння, і завжди відрізнявся скромністю і мовчазністю, розважливістю і смиренністю. На розпитування однолітків про те, як живеться, завжди відповідав, що живеться добре, нікому і ні на що в своєму наповненому поневіряннями житті він не скаржився, нікого не засуджував і які б його ні спіткали неприємності, всіляко намагався «не виносити», як то кажуть, «сміття з хати». Розмов же і пересудів не міг переносити і всіляко намагався піти від них. Завдяки такій своїй налаштованості, довго, дуже довго, протягом 18 років він виконував на посаді рядового послушника доручені йому послухи, без нарікань, терпляче, без пошуку вищого і кращого положення, цілком віддаючи свою долю в руки промислу Божого і начальства. Побачивши таку налаштованість його, один з відомих по благочестю і духовній мудрості подвижників Лаври, духівник братський архімандрит Мефодій висловлювався про скромного послушника Василія Цариковського, що з нього вийде великий старець.

У 1860 р., коли Василій мимоволі звернув на себе увагу о. намісника Лаври, 14 серпня його на 31-му році постригли в рясофор з ім’ям Феодосія. Через два роки, в 1862 р. 16 березня він був пострижений у монашество з ім’ям Руфіна.

Духовним отцем його від мантії був відомий в той час духовною мудрістю старець-подвижник Руф. 23 квітня того ж року монах Руфін був рукопокладений у сан ієродиякона митрополитом Арсенієм на служінні в Видубицькому монастирі. Череду служіння новопоставленому ієродиякону Руфіну визначило начальство проходити на Дальніх печерах. У 1868 р. ієродиякон Руфін призначений був там же, в Дальніх печерах, записувальником.

У 1870 р. 16 серпня на 41-му році життя, після присяги, до якої приводив духівник Києво-Печерської Лаври архімандрит Мефодій, ієродиякон Руфін був висвячений у сан ієромонаха. Рукоположення звершував митрополит Арсеній у Великій Лаврській церкві. Багаторічне, безпорочне подвижницьке життя ієромонаха Руфіна в св. обителі природно піднесло його душу на високий ступінь духовної довершеності. Уникаючи, може бути, за своїм смиренням необхідності вступити на вищі ступені службових в обителі ієрархічних сходів, він побажав на схилі років — йому вже було 54 роки, вищих, чисто духовних подвигів. І ось ми зустрічаємо в «Справі» Духовного Собору Лаври про о. Миколая таке його клопотання від 8 березня 1883 року в Духовний Собор. «Потрудившись в св. обителі сорок років, а в чернецтві двадцять один рік, і відчуваючи тяжкість своїх гріхів, я сердечно бажав би відновити обітниці чернецтва і посилити покаяння. Тому, повергаючи себе до ніг святих отців Духовного Собору, найсмиренніше прошу клопотання перед Його Високопреосвященством, священноархімандритом Лаври про постриг мене в велику схиму».

17 квітня 1887 року ієросхимонах Миколай був визначений на посаду штатного духівника лаврського.


Повчання

Після подвигу молитовного в храмі за ранньою літургією починалися для отця Миколая щоденні труди у виконанні свого послуху. З самого раннього ранку товпилися богомольці біля дверей, що ведуть до келії батюшки, в очікуванні, коли вони відкриються і він почне прийом на сповідь і для преподання благословення і настанови. І батюшка, прийшовши додому з церкви, майже завжди не відпочиваючи і не вживаючи їжі, починав приймати богомольців

Коли всі, хто увійде, розмістяться по келії, батюшка пропонує всім своє повчання.

Зазвичай батюшка починав так: «Перед сповіддю я хочу сказати вам кілька слів на користь душі: По-перше, як тільки кожен з вас вранці прокинеться від сну, зараз дякуйте Богові за те, що ще залишені на покаяння, і просіть в Нього допомоги на труди послуху протягом всього дня. А потім, починаючи кожну справу свою, закликайте Бога на допомогу. Чи бажаєш молитися, постити, творити поклони, працювати, йти чи їхати куди-небудь, призивай Господа Бога, Божу Матір і св. угодників Його і говори: «Господи, благослови і допоможи мені грішному!» Адже Сам Господь сказав: «без Мене нічого чинити не можете ви» (Ін. 15:5), тобто без Мене і Моєї допомоги не можете свято виконувати свої справи і навіть подумати ні про що істинно добре. А якщо хто скаже: «я (сам) те і те зроблю» і не покличе Бога на допомогу, то з ним сили і допомоги Божої не буде. Тоді і диявол скаже своє «і я» і буде старання використовувати, щоб противитися розпочатій тобою справі і з успіхом шкодити їй і досягне того, що і молитва твоя буде в гріх і взагалі всі справи так осквернить, що вони будуть противні Богу, бо ти на себе сподівався, а не на Бога і творив їх без Його допомоги і захисту.

По-друге, нікого не потрібно сварити (лаяти), а тим паче проклинати, особливо ж батьки не повинні робити цього по відношенню до своїх дітей. Від недоброго, злого материнського слова нерідко інші діти вмирають; інші все життя хворіють; треті, зростаючи, не коряться ні батькові, ні матері, самі мучаться і інших мучать. Якась сила діє на них через материнські слова. Якщо батько проклинає дітей, то розоряє щастя їх до половини, а якщо мати, то дощенту. Також батьки, а особливо матері, повинні пам’ятати, що вони дадуть на страшному суді відповідь за дітей. Господь запитає їх тоді: «Я створив дитя, віддав тобі його для виховання, дав тобі здоров’я і все, що потрібно було… де Моє творіння?» Хто виховував дітей і молився за них, той скаже: «Господи, це я і діти, їх же дав мені!». А хто лаяв, проклинав, винищував отрутою дітей, які б отримали Царство Небесне, ті будуть страшну відповідь давати на страшному суді.

По-третє, деякі ходять до ворожок, кланяються їм, просять у них допомоги. Диявол дуже радіє, що християни вклоняються йому в особі ворожок і просять у нього допомоги через його слуг. Він записує таких і, якщо хто, не покаявшись в цьому на сповіді, помре, то диявол скаже тоді Ангелу охоронцю: «Ця душа належить мені: вона залишила Бога, Божу Матір і Церкву і просила допомоги у мене», і захопить таку душу в пекло. Ось тільки і користі людям від відвідування ворожок, що диявол скине їх душі в пекло, якщо вони не покаються на сповіді. Тяжкість гріха від відвідування ворожок особливо збільшується від того, що відвідувачі їх відторгають Бога. А між тим, Сам Господь наш ніколи не відкидає нас, а навпаки, всіляко привертає до Себе, повчає завжди і за всім, що потрібно нам, звертатися до Нього. Адже він говорить: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите» (Мф.7:7; 21:22). І незважаючи на це, ті, хто відвідує ворожок, не вірять Богу, Який створив їх, дав їм душу і тіло і все потрібне, ще й Царство Небесне обіцяв дарувати їм. Вони Йому не довіряють і не просять Його, а йдуть до ворожок, їм кланяються, їх просять і славу Божу через це віддають дияволу. Це гидота перед Господом і прикрите ідолопоклонство

По-четверте, деякі на сповіді приховують гріхи свої. Хто так чинить, той не має ні прощення, ні спасіння. Підходить до св. Чаші, і вкушає св. Тайни в суд і на осудження собі. Від Чаші відходить більш чорним, ніж був раніше. Сам Господь, знаючи нашу неміч, що людина після хрещення не може залишитися чистою і святою, дав покаяння і сповідь. З’явившись Апостолам після Свого воскресіння «Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються», (Ін. 20:22—23). Якщо той, хто кається на сповіді, щиросердно відкриває всі свої гріхи, то ієрей прощає і читає над ним дозвільну молитву, і Сам Господь прощає і звільняє. А хто приховує гріхи, тому немає ні прощення, ні відпущення гріхів, ні очищення, ні спасіння, так як, приступаючи до причастя св. Тайн, вкушає їх в осуд собі. У разі ж смерті диявол візьме душу такого, як свій жереб, бо ніяка нечистота не з’явиться перед Богом в блаженному Царстві Небесному.

Нам Бог сказав: «У чому застану, в тому і суджу». Кого застане в покаянні, той отримає Царство Небесне і блаженство вічне, таке блаженство, якого за словами апостола Павла «…око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало» (1Кор. 2:9).

А хто буде гордитися і не покається в цьому житті, помре без покаяння і сповіді, той одержить не Царство Небесне, а покарання вічне, буде відлучений від Бога, раю, всього блаженства і разом з дияволом буде увергнутий в пекло. А в пеклі вогонь, який буде пекти без світла; там черв, який буде їсти тіло, як колоду, — черв вічний і тіло вічне. Від цього всього буде нестися сморід. Тим смородом потрібно буде дихати і ковтати його. Жага буде така, що хоча б хтось краплю води дав, але ніхто не дасть, бо грішники відлучені від Бога. У пеклі один кричить, інший скрегоче зубами, інший проклинає всіх, але один одного вони не бачать, тому що знаходяться в безодні і в темряві.

По-п’яте, пам’ятайте, що життя наше коротке і підготовче. Всякий повинен готувати добрі справи. При смерті людина все залишить: і будинки, і срібло, і всі свої речі. З ним підуть лише добрі справи і злі. В злі скоєному — завчасно кайтеся, а добрі справи збирайте для вічності.

По-шосте, пам’ятайте також, що потрібно ходити до церкви і молитися Господу Богу, Божій Матері і угодникам. Кожен повинен і сам за себе молитися, і просити за себе молитов у священика, а також і за священика молитися. А без Церкви і священиків не можна спастися людині, як на морі без корабля і керманича. Священик є посередник між Богом і людьми, а глава Церкви — Христос. Хто ходить в церкву, молиться Богу, Божій Матері і Його угодникам і трапляється, що часто грішить, і з правосуддя Божого повинен бути строго покараний, але за молитви до Бога і Його угодників ще залишається на покаяння.

По-сьоме, знайте, що наша боротьба з дияволом за Царство Небесне продовжиться до закінчення нашого життя. Диявол як дух, повалений з неба за гордість і непослух Богу, позаздрив прабатькам нашим — Адаму і Єві і через підступ їх, ввів в гордість і непослух Богу і тим позбавив раю. Так само він і тепер переслідує людей, а особливо православних. Своїми лестощами він всіляко намагається увійти в душу (голову) людини. За допомогою облуди сховавшись так, щоб людина і не підозрювала його, представляє їй різні принади, різноманітні особи, скнарості, відповідно до того, якою хто пристрастю заражений більшою мірою. Хто насолоджується тою чи іншою із збуджених таким чином пристрастей, то диявол через цю насолоду входить до людини, як до свого дружка, з’єднується з його душею, опоганює її, потім опановує його серце і розпалює його на всякі погані, гріховні справи. Якщо є у тебе на умі скверні, недобрі думки — це є диявольський прихід, напад. Тоді ти скажи дияволові: «Не погоджуюся з тобою», і не допускай себе насолоджуватися тими думками. Тоді твій Ангел охоронець відганятиме від тебе диявола, а Бог, за такий опір ворогові — дияволу, пошле тобі відпущення гріхів і нагороду: для тебе буде сплітатися нев’янучий вінець слави. Тому, всіляко намагайся не допускати диявола до душі, бо вона є наречена Христова. Бог її створив для того, щоб вона вічно Його славила і вічно раділа перед Ним. Диявол всі сили використовує, щоб її осквернити, щоб через це вона позбавлена була Царства Небесного і радості Божественної. А під час спокус потрібно пам’ятати (і не занепадати духом), що за помисли, які засіваються ворогом в душу, ще немає засудження людині, бо це ворожа брань. Тільки вже за тішення помислами і зволення з дияволом на гріх спіткають людину осуд від Бога і праведний Його гнів.

Коли закликаєте ім’я Боже, накладайте на себе хресне знамення. Намагайтеся звершувати завжди це знамення правильно: на чолі, на персях, на правому і на лівому раменах, щоб і все тіло відчувало дотик руки, складеної для хреста. Тоді і тіло освячується, і ворог тремтить».

Проголошення цього прекрасного в своїй святій простоті повчання служило здебільшого у батюшки першим засобом приготувати тих, хто прийшов, до таїнства сповіді. Він промовляв його досить часто, бо натхненно служив меншій братії — богомольцям — словом напучування. Яка була сила і дієвість цього повчання, можна було помітити вже під час самого проголошення його. Багато богомольців мало не ридма ридали, слухаючи батюшку. Слова його проникали в глибину їх відчинених для слухання повчань духовно спраглих душ. Після повчання починалося у батюшки у власному розумінні уставне приготування до сповіді, тобто читання молитов до сповіді, цих дивно дерзновенних молінь пастиря Церкви Христової про прощення гріхів тих, хто прийшов до нього на сповідь. При проголошенні цих молитов смиренний ієрей є перед Богом ходатаєм — в дусі та силі пророків і апостолів. На превеликий жаль, деякі духівники нехтують цим св. приготуванням і пастиря і пасомих, які каються, до св. таїнства покаяння, цього найбільшого, за висловом одного нашого руського святителя-вітіі, Інокентія, архієп. Херсонського, світової події в особистому житті людини — грішника.

Журнал Печерський благовісник 1/2004

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: