(в миру Микита Арсенійович Тугай)

Народився майбутній намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври 3 квітня 1899 року в селі Жуляни Київської губернії.

З 11 років Микита співав на криласі в Києво-Печерській Лаврі і більше чотирьох років був канонархом. У 1915 році був призваний в армію, службу проходив в Києві. З грудня 1917 року, після більшовицького перевороту, він приймає доленосне для себе рішення і вступає до братії Києво-Печерської Лаври. Через два роки закінчив пастирські курси при Михайлівському Золотоверхому монастирі і до 1923 року був півчим Лаври. Потім був переведений на лаврське подвір’я в Ленінград, де ніс послух регента.

Чернечий постриг він прийняв 3 серпня 1924 року, а в серпні того ж року рукопокладений у сан ієродиякона.

16 лютого 1933 року був заарештований і засуджений до 10 років заслання. З початком Великої Вітчизняної війни служив в армії в авіаконструкторському полку. Після закінчення війни 11 грудня 1945 року знову прийнятий в Києво-Печерську Лавру, через рік митрополитом Київським і Галицьким Іоанном (Соколовим) рукопокладений в сан ієромонаха, призначений спершу благочинним, а потім казначеєм монастиря.

У період з 1949 по 1953 рік навчався в Київській духовній семінарії, після закінчення якої возведений в сан архімандрита. 1 серпня 1953 року призначений намісником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, виконував покладений на нього послух до лютого 1961 року.

6 грудня 1953 року прийняв архієрейський сан, ставши єпископом Уманським, вікарієм Київської єпархії.

Намісництво владики Нестора в Лаврі проходило в роки різкого посилення антиправославної кампанії в державі, закриття монастирів, церков, переслідування віруючих, знесення і підпалу церковних будівель. У 1960 році скасували Київську духовну семінарію, було видано постанову про обмеження церковного дзвону, що на ділі означало повну його заборону. Були порушені кримінальні справи через виявлені майстерні і підприємства, в яких єпархія, а також Києво-Печерський монастир розміщували замовлення на виготовлення хрестиків, церковного начиння.

Станом на 1 січня 1958 року в Києво-Печерській Лаврі налічувалося 96 насельників. У той період ченців позбавляли київської прописки, в результаті чого переводили в монастирі різних областей України. В середині 1960-х рр. в монастирі залишилося 37, до 15 лютого 1961 року — 11 осіб.

У другій половині 1950-х років були закриті Дальні печери, Хрестовоздвиженський храм, церква всіх преподобних Печерських, яку також називають Теплою, були засипані святі колодязі. Для богослужіння монастирю була залишена тільки Аннозачатіївська церква. У 1959 році у монастиря було відібрано 5 з 8 корпусів. До антиправославної кампанії були підключені міські та обласні газети, кіно, радіо та інші засоби агітації. В кінцевому підсумку 15 лютого 1961 року Києво-Печерська Лавра була закрита для відвідувачів. Але віруючі постійно приходили на територію Лаври, і в пасхальну ніч 1962 року в районі Дальніх печер було проведено богослужіння.

Перед закриттям монастиря єпископ Нестор рукоположив ряд ченців в ієродиякони і ієромонахи, сподіваючись на те, що вони зможуть влаштуватися на парафіях. Після закриття обителі кілька людей виїхало в гірські райони Нового Афону. Пройде 27 років, і лише декілька чоловік з колишньої лаврської братії зможуть повернутися до святої обителі.

Після закриття монастиря 1961 року владика Нестор переведений на Харківську кафедру, а з 1964 року стає єпископом Чернігівським і Ніжинським. Владика Нестор з дитячих років отримав виховання і сприйняв початки чернечого життя під дахом Святої Лаври. Тут, в лаврських стінах, він зріс духовно і до останніх своїх днів зміг зберегти цей молитовний настрій, чернечу скромність і простоту.

Володіючи хорошим голосом і слухом, він дуже любив уставні богослужіння з їх натхненними піснеспівами. Владика був мудрим керівником з багатим життєвим досвідом. «М’який і чіткий в поводженні, але в той же час і строгий», — таким запам’ятали владику сучасники, так відзивався протодиякон Олександр Кірєєв.

Єпископ Нестор здобув відданість духовенства і віруючих і до самої своєї смерті вів велику переписку. Помер він 17 лютого 1969 року в місті Києві. Згідно із заповітом, похований в чернечому вбранні і клобуці на Звіринецькому кладовищі Києва.