Як і первоначальники чернецтва на Русі, богоносні отці наші Антоній і Феодосій Печерські, преподобний Сергій Радонезькій сприяв духовному зростанню численного народа і процвітанню чернечого гуртожитку. Незважаючи на усамітнене життя, ці подвижники просяяли далеко за межами заснованих ними обителей, закликаючи всіх до миру у Христі. Прп. Сергій, який жив лише кілька століть пізніше святих Києво-Печерських отців, наслідував їхній приклад у братолюбному і терплячому житті. Ідеал найкращого життя на землі преподобний бачив у внутрішньому, сокровенному бутті Триєдиного Бога — Отця, Сина і Святого Духа. Він і заснував монастир в ім’я Живоначальної Трійці, для того, «щоб постійним поглядом на образ Її перемагати страх ненависної розні світу цього».

Про широке шанування преподобного Сергія і його заступництво над усіма, хто приходить з вірою до раки його святих мощей, свідчать численні чудеса, які відбуваються навіть у наш час. Наводимо невелику розповідь про одну літню киянку з циклу публікацій «Нові чудеса преподобного Сергія Радонезького».

Матушка Олена Гусар розповіла свою історію, в якій за звичайним ховається незвичайне: «Уже понад шістсот років мощі преподобного Сергія є джерелом благодатної допомоги для багатьох людей. Зцілення хворих, вигнання бісів, допомога в скорботних сімейних та інших життєвих обставинах, позбавлення від небезпек і допомога в навчанні — безліч чудес, подібних до цих, не перестає звершуватися за молитвами Преподобного.

Господь судив так, що мені довелося жити деякий час у Сергієвому Посаді і попрацювати в Лаврі преподобного Сергія в якості екскурсовода. Одного вечора 9 жовтня я вела екскурсію, розповідала про лавру та її святині групі німців. Вечірня служба в храмах уже закінчилася, і, як звичайно, екскурсоводи закривають храми на ключ. Але того вечора на паперті Успенського храму сиділа згорблена старенька, абсолютно сліпа. Бабуся сказала, що їй нікуди йти, і вона залишиться ночувати на вулиці. Вона розповіла, що одна у свої вісімдесят із гаком років приїхала з України, з Києва на свято преподобного Сергія, будучи абсолютно незрячою. Казала, що дуже палко молилася преподобному Сергію і просила його допомоги, щоб їй дістатися до лаври. Адже там живе і її духівник — відомий лаврський старець архімандрит Наум (Байбородін), і їй потрібно було потрапити до нього на сповідь і отримати життєво важливу пораду.

«Усю дорогу я їхала на електричках, — розповідала мені бабуся Анна (пізніше ми з нею познайомилися), — добиралася кілька днів, ночувала на вокзалах. Добрі люди допомагали, адже я осліпла зовсім, нічого не бачу, не знаю, в яку електричку сідати. Тільки молюся, прошу допомоги в преподобного Сергія; зачеплюся рукою за перехожого, а він проводить до потрібної електрички, допоможе зайти, питаю його ім’я, щоб помолитися за здоров’я, а він відповідає: “Сергієм мене звуть, бабуню”. І так кілька разів у дорозі мені різні Сергії допомагали. Це мені преподобний Сергій усіх їх послав», — розповідала з усмішкою баба Аня. Хіба це не чудо?!

Я попросила бабусю Аню почекати, поки я закінчу екскурсію, обіцяла допомогти їй влаштуватися на нічліг. Але мої німці так розчулилися цією історією, що одразу дали грошей і попросили подбати про паломницю. На прохідній біля лаврських воріт ми знайшли кілька адрес, де можна було переночувати недалеко від Лаври. Бабуся Аня взяла мене під руку, і ми покрокували з нею, просячи допомоги преподобного Сергія. На біду, всі місця виявилися вже зайнятими, нам скрізь відмовили. Уже зневірившись, ми постукали в один із будинків, і яке ж було наше здивування, коли нам відчинила жінка, яка виявилася землячкою баби Ані, теж із Києва. Вони й жили раніше недалеко одна від одної. У них навіть знайшлися спільні знайомі. І яка ж була у всіх радість, як промислительно все влаштував Господь по молитвах преподобного Сергія. Тепер я була спокійна за бабу Аню. Господиня будинку радо прийняла паломницю, пообіцявши наступного дня провести її в лавру до отця Наума і відвезти потім на вокзал. Ось так преподобний Сергій піклується про всіх, хто з вірою приходить до нього».