У Святому Письмі Господь вказує нам, яким шляхом ми повинні йти до тихої пристані Царства Небесного. І ми знаємо, що кожному з нас потрібно буде дати відповідь за наше земне життя.

Дорогі брати і сестри, задумайтеся, чи є у нас що-небудь, крім наших гріхів? Наше життя – дар Божий, наше здоров’я – милість Божа, наше багатство – це велич Божа, яка нам дана, щоб ми послужили ближнім. Ми не маємо нічого свого. Але через найбільшу любов Отець Небесний створив людину і привів її в цей світ як царя творіння. Перш ніж ми побачимо Бога, ми побачимо ту людину, яку ми по життю не хотіли б бачити. Але Господь терпить і грішника, і праведника. Він дає нам можливість у кожній людині побачити свого брата, тому що ми єдинокровні, але розділені гріхом: хтось пішов Авелевим смиренним шляхом, а хтось Каїновим – гордим і людиноненависним. Ми не знаємо, скільки ще мине часу до Страшного суду, який буде благодатним для праведників і страшним для грішників. Але поки що в нас є можливість озирнутися навколо себе і розібратися в собі: на який бік стану я? Не потрібно обманюватися і думати, що хтось кудись нас поставить. Потрібно відповісти собі: чи виконую я Заповіді Господні, чи люблю ближнього, чи допомагаю тим, хто потребує моєї допомоги, чи жену від себе, щоб не паплюжили мене?

Кожен отримає воздаяння за прожите життя. Але ми не повинні забувати, що ми – Божі, ми – Христові, незважаючи на те, що взяті із землі. Але ж земля – це теж творіння Боже. Ми створені за образом Божим, а подобу, дорогі брати і сестри, повинні обробляти в собі самі. Ми подібні до Бога, Який прийшов у цей світ по плоті й творив діла милосердя: зцілював кульгавих, незрячих, воскрешав померлих… І ми нічим не применшені, бо з житій святих угодників Божих відомо, що вони також робили дива: зцілювали незрячих, воскрешали померлих, пророкували майбутнє, посилали дощ із неба… Господь посилає нам дива, щоб ми зміцнювалися у вірі та не позбулися Царства Небесного.

Святитель Іоанн Златоуст каже: «Для того щоб християнин побачив Рай і пекло на землі, потрібно розглянути своє життя. Коли ти молишся, твориш справи милосердя – з тобою разом Господь, як чадолюбивий Отець, і ти радієш, ти твориш. А людина, позбавлена розуму, яка грішить безпробудно, вона залишена Богом і, дивіться, як обурюється її душа!»

Сьогодні в нашому суспільстві постійно трапляються війни, землетруси, страшні хвороби – це свідчення того, що Господь поступово залишає нас, але цими подіями дає нам можливість усвідомити, що ми стоїмо на краю прірви, щоб ми, побачивши ці страждання, прокинулися від гріховного сну. Страждання на землі тимчасові, а уявіть собі вічні муки!

Дорогі брати і сестри, ми повинні все випробувати в житті, щоб порівняти, що ми набуваємо і чого позбавляємося. Господь дарував нам Свою Церкву, Яка є домом, тихим притулком для багатостраждальної людської душі. У цьому училищі благочестя, у цій лікарні Господь зцілює кожну душу. І за Його великою милістю та любов’ю, перш ніж нас засудять, ми маємо можливість озирнутися на своє життя. Будемо ж молитися і просити всемилостивого і щедрого Бога, щоб Він навчив нас бути Своїми дітьми, щоб позбавив нас гордості, злоби, щоб серця наші були скрушеними і смиренними, щоб ми удостоїлися почути голос Отця Небесного: «Прийдіть до Мене, всі, хто трудиться і обтяжений, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). Ми трудимося, бо живемо – трудимося для ближніх, трудимося для себе. У цьому тимчасовому житті ми маємо благодатну можливість потрудитися в чудовому Божому винограднику, щоб отримати мзду – динарій для Вічного життя в Царстві Небесному!