Преподобний Сава Освященний – один із найвидатніших отців палестинського чернецтва V-VI століть, який залишив багату духовну спадщину і монастирський статут богослужіння. Засновник однієї з найдавніших православних обителей, що носить його ім’я. Він названий «Освяченим», подібно до святого Феодора Освяченого (учня преп. Пахомія Великого), тому що першим із братії обителі, де подвизався, отримав сан священства. Лавра преподобного Сави Освяченого і понині є одним із найбільших духовних центрів православ’я на Сході.

Складений преподобним Савою Богослужбовий Устав (Типікон), що дістав назву Єрусалимського, або Палестинського, поширився по всьому християнському Сходу, а з XIV століття був прийнятий на Русі за митрополита Київського Кипріяна.

За часів преподобного Сави більшість монахів не мали священного сану. В єгипетських і палестинських обителях IV–V століть існувало чітке розрізнення: монах — це подвижник-одинак (грецьке слово μόνος означає «один», «єдиний»), а священник — звершитель Таїнств, служитель Божественної Літургії.

Монашество того часу сприймалося як повне відречення від «світу» — не лише від мирської суєти, але й від будь-яких форм влади, у тому числі й духовної. Монаший ідеал полягав у тому, щоб ніким не керувати і ні від кого не залежати, окрім Бога. Священство ж містило в собі елемент влади: священник очолює громаду, звершує Таїнства, приймає рішення, благословляє. Для багатьох пустельників це було неприйнятним. Вони свідомо уникали священного сану, вважаючи, що він відволікає від чистої молитви й аскези, і боялися священства як можливого спокуси. Так, преподобний Антоній Великий протягом усього життя відмовлявся від прийняття сану, хоча йому неодноразово це пропонували.

Лише згодом, коли монастирі стали великими та численними спільнотами, Церква як виняток почала рукополагати в священний сан деяких ігуменів, щоб у самих обителях могла звершуватися Божественна Літургія й Таїнства без постійного запрошення священників ззовні. Таким винятком став і преподобний Сава.

Він народився 439 року в Каппадокії. У юності пішов до монастиря, а згодом оселився в пустелі поблизу Єрусалима. Він був учнем преподобного Євфимія Великого — одного зі стовпів палестинського чернецтва. Сава прославився суворим стриманням, безперервною молитвою та глибокою духовною мудрістю. З часом до нього почали сходитися учні.

Зі зростанням братії преподобний Сава створив новий тип монастиря — лавру. Якщо раніше монахи жили або строго в спільножитному устрої, або повністю в усамітнених келіях, то він поєднав обидві форми: частина братії жила в монастирі, а частина — в пустельному усамітненні, приходячи до лаври лише для участі в богослужіннях. Цей устрій прижився і став одним із найпоширеніших на Сході.

Як і інші подвижники його часу, преподобний Сава не бажав приймати священний сан, вважаючи, за свідченням його житія, що «бажання бути зарахованим до кліру є початком і коренем честолюбних помислів». Однак, з огляду на його високий духовний авторитет, численність братії лаври та необхідність регулярного звершення богослужінь, Єрусалимський Патріарх Саллюстій, всупереч волі преподобного, наполіг на його рукоположенні й сам посвятив його у священники. Звідси й походить його найменування — Освячений.

Згодом це ім’я стали розуміти й у духовному сенсі: через подвиг преподобного Сави суха й безлюдна пустеля стала освяченим місцем, населеним подвижниками та донині приносящим рясні духовні плоди. За часів преподобного Сави Освяченого в його лаврі подвизалося до п’яти тисяч монахів, що зробило її однією з найбільших і найсуворіших обителей Палестини.

У наш час Лавра Сави Освяченого є однією з найдавніших безперервно діючих православних спільножитних обителей у світі. Її Устав вважається найсуворішим серед палестинських монастирів. Обитель живе не за громадянським, а за візантійським часом, що визначається за сонцем. У лаврі ніколи не проводилося електропостачання, хоча нині дозволено користуватися електричними ліхтарями. Мобільний зв’язок відсутній. Настоятелем лаври є Єрусалимський Патріарх, а повсякденне управління здійснює призначений ним духовник у сані архімандрита за допомогою двох помічників. Вхід жінкам до обителі заборонений.

Пам’ять преподобного Сави широко шанується і за межами Палестини. Так, у Києво-Печерській Лаврі за давньою традицією в день його пам’яті звершуються заупокійні богослужіння за спочилими ктиторами, благодійниками та благоукрасителями святої обителі. Витоки цієї традиції сягають давнього синодика Печерського монастиря.