Посетити електрону бібліотеку

У стародавній Русі перші бібліотеки формувалися при кафедральних соборах і монастирях. Читання книг вважалося не розвагою, але справою нарівні з молитвою і послухом. Так в Печерському патерику в житії Арсенія Працелюбного розповідається про те, що преподобний «ніколи не був бездіяльним, а завжди творив послух, молився або читав книги».

З «Повісті минулих літ» ми бачимо, як святий благовірний князь Ярослав Мудрий створив першу на Русі публічну бібліотеку при Софійському митрополичому соборі. Його сподвижник митрополит Іларіон після залишення кафедри знову оселився в Києво-Печерській обителі, де підтримав починання молодого ігумена преподобного Феодосія Печерського в збиранні книг. Вони послали до Константинополя майбутнього єпископа Переяславського блаженного Єфрема для списання уставу Патріарха Олексія Студита. Наш монастир жив за цим уставом до Батиєвої навали. Також святим Єфремом були привезені богослужбові книги на все річне коло, які стали ядром бібліотеки, що зароджувалася. У житії преподобного Феодосія ми читаємо, що в монастирі виникла майстерня, яка займалася перепискою книг, при безпосередній участі цього блаженного старця: «Книгописець монах Іларіон вдень і вночі трудився в келії преподобного, монах Никон книги переплітав, прп. Феодосій сам пряв нитки для плетіння». Імена перших книгозберігачів Києво-Печерського монастиря невідомі, можливо, зберігання книжкової скарбниці було додатковим послухом, але прп. Феодосій був керівником бібліотеки, його можна вважати покровителем усіх церковних бібліотек. При Лаврі сформувалася літописна школа, найбільш яскравими представниками якої були преподобні Никон, Нестор Літописець, Сільвестр і Полікарп.

Наша бібліотека розвивалася разом з монастирем, були в неї свої періоди розквіту і занепаду. До середини XII століття бібліотека розширювалася. Але з посиленням княжих усобиць монастир кілька разів не уник розграбування. В Батиєву навалу монастир був повністю зруйнований і разом з ним загинула його бібліотека. Монастир був відновлений тільки в XIV столітті, і Велика Лаврська церква стала усипальницею київських князів. Була відновлена і бібліотека. Одними з основних дарувальників в ній були київські князі Олельковичі і волинські князі Острозькі. Також над зібранням книг особливо. потрудилися Печерські архімандрити – Никифор Тур, Єлисей Плетенецький і Захарія Копистенський. Вони управляли Лаврою в важкі для Православ’я часи, в непростій боротьбі проти насадження унії на православних землях їм доводилося полемізувати зі своїми противниками, це вимагало глибоких історико-богословських знань, які черпалися ними в тому числі з книг лаврської бібліотеки. У 1616 році в Лаврі відкрилася друкарня. Частина надрукованих в друкарні книг передавалась лаврській бібліотеці. А в 1631 році святитель Петро Могила, який був тоді архімандритом Лаври, відкрив Вище училище, згодом – Києво-Могилянську духовну академію, в Лаврі організувався культурно-просвітницький гурток, центром якого стала академія, причому більша частина викладачів в академії була з числа лаврської братії, – все це говорить про наявність в стінах монастиря великої бібліотеки.

Лаврська бібліотека часто страждала від пожеж, особливо сильною була пожежа 1718 року. Як пишуть історики, «вона знищила всі дерев’яні споруди, пошкодила багато кам’яних будинків, загинуло чимало церковних цінностей, зокрема лаврська бібліотека», але завдяки старанням лаврських монахів вона знову відродилася. А в наступному столітті над зібранням книг трудилися такі духовні просвітителі, як митрополити Євгеній (Болховітінов) і святитель Філарет (Амфітеатров). На початку ХХ століття митрополит Київський Флавіан пожертвував Лаврі свою особисту бібліотеку.

Можна сказати, що період з середини XV по початок XX століття був тривалим періодом розквіту монастиря. Хоча були і війни, і навали, і пожежі, але Господь не залишав монастир. Він був не обділений людьми діяльними і освіченими, йому давалися великі пожертвування, які йшли в значній частині на культурно-просвітницьку діяльність.

Але прийшли роки антихристової революції. Все майно Лаври, в тому числі і лаврська бібліотека, було націоналізовано. Значна частина фондів була знищена або потрапила за кордон. Це могло порівнятися тільки з Батиєвою навалою.

У 1988 році за молитвами Матері Божої і захисників монастиря преподобних Антонія і Феодосія Печерських в Лаврі знову зажевріла лампада чернечого життя, було відновлено бібліотечну справу. Фонди стали поповнюватися тими виданнями, які встигли врятувати в період правління богомерзенної влади лаврські монахи і парафіяни. Стали закуповуватися і нові книги, в бібліотеку передавалася частина книг, які почали виходити з відновленої в 1995 році лаврської друкарні.

За 20 років, що минули після відродження монастиря, було зібрано понад 10 тисяч томів. У 2008 році завдяки працям Намісника Лаври архієпископа (зараз в сані митрополита) Павла бібліотека була переведена в приміщення, що дозволяють найкращим чином розмістити і упорядкувати бібліотечні фонди. Облік і каталогізація лаврських бібліотечних фондів здійснюється на базі сучасних інформаційних технологій, що значно полегшує пошук літератури і співпрацю з іншими бібліотеками.

За всю історію свого існування Лавра намагалася нести світло віри Христової людям, виконуючи слова Спасителя: «Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповів вам…» (Мф. 28:19-20).

Матеріали підготував ієродиякон Ілія