Вкрай небезпечно слідувати за своїми думками і міркуванням у справі спасіння. Наш розум – обмежене око плоті, яке може тільки бачити і розподіляти справи зовнішні та матеріальні; а шляхи вищі повинні ми віддавати Самому Богу через Отця нашого і Наставника, і в усьому слідувати його міркуванням. Наша людська воля є тільки побажати доброго і вишукувати на те кошти, а Звершувач і Творець усякого доброго є Бог, а зле – від нас. Бережися засуджувати ближнього, а щоб не впасти в цю спокусу язика, не придивляйся до чужих вчинків. Людина всіма своїми зусиллями, без сприяння Божого, не може розпоряджатися ні зовнішнім життям своїм, ні станом душі своєї. Без Бога ні до порога.

***

Зло пристає до нас, як заразлива хвороба. Якщо будеш часто спілкуватися з язичником, з наклепником, з миролюбцем, – і сам непомітно впадеш у ті самі пороки. І навпаки, спілкуйся часто з чоловіком духовним і молитовником, – у тебе переллються ті самі чесноти.

***

Не слід розповідати іншим про свої подвиги та молитовне правило. Хоч би це було і не з марнославства, але в тебе відніметься дар, який ти виявив. Чернець має жити один, а інший з ним – Господь. Чернець любить усіх людей, але сумує з ними, бо вони відлучають його від Бога.