Топ-100

Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Огляд ЗМІ

28.08.2017

«Багато разів Богородиця являла свою допомогу стражденним людям»

митрополит Павел

Головний монастир України в день Успіння Божої Матері відзначає своє престольне свято. Зустріти Богородичну Пасху в стінах Києво-Печерської Лаври прагнуть тисячі паломників з усього світу. Напередодні торжества намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський Павел розповів про те, як Божа Матір піклується про свою обитель, чому прогрес згубно впливає на духовне життя, і що допоможе зберегти душевний мир у важкі часи.

— Києво-Печерська Лавра — особливе місце, уділ Пресвятої Богородиці. Як Божа Матір являє Свою допомогу і заступництво монахам і паломникам святої обителі?

000— Божа Матір завжди збирає навколо себе духовних чад Христових. Під час земного життя, коли після Воскресіння Христового Вона жила в будинку святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова, до неї приходило безліч людей, які потребували підтримки і настанов, і Вона нікому не відмовляла. Господь Ісус Христос, будучи на хресті, вручив під Покров Божої Матері все людство через Іоанна Богослова. З цього моменту Вона стала нашою Заступницею, завжди молиться, завжди являє Своє милосердя.

Багато разів Богородиця являла свою допомогу стражденним людям. Ми бачимо це на прикладі явлення чудотворної Казанської ікони, покровительства святій Почаївській горі, турботи і управління монашеської Гори Афон.

Для нас в Києво-Печерській Лаврі Мати Божа є заступницею, берегинею, годувальницею і стягненням загиблих. Все, що шукає людина, чого потребує, вона може просити у Пресвятої Богородиці. І Вона ніколи не відмовить.

Десять століть тому Вона попросила Свого Сина і послала на Київські гори грецьких будівельників, дала мощі і досить коштів, щоб Їй збудували храм, в якому Вона живе.

І до сих пір ми не маємо потреби ні в чому. Господь посилає все необхідне через Божу Матір. У важкі часи ми особливо бачимо Її любов до нас. Покров Богородиці всюди в нашій обителі, Її молитвами ми утверджуємося.

— Ви можете згадати особливі випадки допомоги Божої Матері в скорботних або важких обставинах, коли Вона допомогла братії монастиря?

— У нас кожен день скорботи, тому Божа Матір нас і втішає. У 2014 році, коли під час революції була загроза захоплення святої обителі, а я був уже майже на смертному одрі. Молився і просив, і побачив, як преподобні Антоній і Феодосій вийшли з усім сонмом святих з економічних врат і зайшли в Лавру. Божа Матір явила особливе милосердя — і всі відступили. У той час здавалося, що ми вже не маємо права на існування. Були й економічні, і фізичні, і духовні труднощі, але Господь допомагає невпинно. Тому я як намісник бачу, чую і знаю материнську допомогу, відраду і втіху нашої Заступниці.

— Головне свято обителі — Успіння Пресвятої Богородиці. Але про смерть сучасна людина намагається не думати, вона сприймається як жах і трагедія. Чому кінець земного життя Божої Матері — таке велике і світле свято?

— Після воскресіння Христового смерть втратила свою силу. До зішестя в пекло Христа Спасителя це дійсно було страшно, тому що жодна душа не сходила в райські обителі, а опускалася в пекло. Про це свідчить весь Старий Завіт. Тому і Господь зберігав земне життя Божої Матері до тих пір, поки не була переможена смерть. Хоч Їй і довелося побачити і пережити жахливі страждання Свого Сина на хресті. Він не захотів, щоб Матір Його стикнулася з усім цим брудом, нещастям, які спричинило за собою порушення заповіді Господньої в раю. Тому Господь не дав Їй смерті до того часу, поки Він воскрес.

І вже після Воскресіння смерть стала сном. Архангел Гавриїл сповістив Богородиці про те, що Вона повинна перейти в потойбічний мир. Як Вона готувалася, як Вона давала настанови апостолам, як Вона приймала всіх, хто до Неї приходив! Ареопагіт був так вражений зустріччю з Божою Матір’ю, що якби не знав, що Вона жінка, то прийняв би Її за божество. Але так як апостол Павел його навчив, він вклонився Їй як Тій, Яка народила Бога Слова плоттю, наше спасіння.

Цей сон смерті торкнеться кожної людини, тому що цей закон поширився з часів гріхопадіння на нашу природу. Хоча душа наша і залишилася вічна, але для тіла приходить час сну смерті, тому кожна віруюча людина чекає тієї хвилини, коли вона засне і перейде в потойбічний мир Царства Небесного. Тому смерть для грішників страшна, а для праведників — відрада і розрада.

— Яка головна трудність зустрічається в житті сучасних монахів, в чому полягає нинішній подвиг передового загону християн?

— Головні труднощі — це гріх, якого ми ніяк не можемо позбутися. Сьогодні ми все сильніше стикаємося із згубним впливом прогресу, який розбещує людську природу. Я бачу, наприклад, як на Божественній Літургії, цій Святая Святих нашого життя, люди дозволяють собі дивитися в телефон. Я не знаю, що вони там читають, але це кричущий гріх. І це захоплення — залежність від модних технічних пристроїв — вражає і монахів і мирян.

Друге, що нас дуже спокушає, — це лінь, яка нас часто відволікає від насущних турбот про власну душу. Диявол придумав безліч засобів і знарядь, щоб сучасна людина не жила благочестиво.

Є така приказка святих отців, що в останні часи в монастирі буде, як в миру, а в миру — як в пеклі. Вона вже майже збулася. У сьогоднішньому світі вже немає пустині, є тільки пустеля в душі. Але у нас і зараз є всі засоби до спасіння і всі засоби для смерті. До чого наше серце примкне, з тим і буде жити.

— Якщо так далеко зайшов прогрес і людина вже практично постійно на виду, а християнський подвиг пустельництва і самітництва залишився далеко в минулому, то чи є майбутнє у монашества? Адже монастирі завжди були місцем, де подвижники ховалися від світу, а чернецтво завжди передбачало усамітнення, як ви вважаєте?

— «Син Людський, як прийде, чи знайде віру на землі?» Це стосується не тільки монахів, а й усього світу. Але до останнього часу будуть святі, тому що якби їх не було, то вже прийшов би Господь у славі для того, щоб припинити людське беззаконня. Тому, я думаю, і християнство і чернецтво будуть до кінця, до останнього подиху цього світу, до останнього праведника. Ось коли останній праведник піде, коли закінчиться праведне життя, тоді настане радісний день Суду для святих і страшний — для нечестивих.

— Зараз світ переживає смутні часи, багато людей відчувають тривогу, бояться майбутнього. Як в наш складний час зберегти мир і спокій?

— Все це робить гріх і диявол — страшить людство. Справа ворога — спокусити людину і представити їй мерзенний гріх під прекрасною личиною, приховати від нього страшні наслідки порушення Божих заповідей.

Тому найголовніше — не втрачати віри, це найбільший дар. Якщо у людини є справжня віра, тоді все за нею піде: і надія, і християнська любов, і лагідність, і послух. Без цього людина не може догодити Богові, і не зможе нічого зробити.

Благодать Христова завжди зміцнить людину на життєвому шляху. Ми повинні знати, що Господь вже прийшов, Він разом з нами і що має прийти віддати кожному по ділах його.

— Монахи постійно моляться, несуть послухи, перебувають в пості, але їхні обличчя найчастіше веселіші, ніж у мирян, похмурих серед них зустрінеш не часто. З чим це пов’язано?

— Монахи завжди знають, що попереду у них блаженна вічність з Христом. Хоч ми і погані, але всі — діти Божої Матері. Неправильно думати, що монах — це такий відлюдник, який живе тільки сам для себе. Ми більше працюємо, ніж сімейні священики, ніж люди світські. Монастирі завжди намагалися бути притулком для тих, хто шукає Господа, тими острівцями благодаті, куди приходили люди. Навіть Серафим Саровський, який протягом багатьох років був в затворі, потім почав приймати паломників, які приходили. Наші преподобні Печерські за життя були в затворі, а сьогодні їх відвідують мільйони — і вони всім дають відраду і втіху, зцілюють, проповідують, своїм життям являють приклад послуху і віри.

Ми знаємо, що Христова віра — справжня і нас за гробом чекає краще життя. А той, хто похмурий, хто сумує, заздрить і злиться, тому ворог роду людського не дає спокою. Тільки справжнім християнам Господь виявляє свою милість. Ось, апостол Андрій Первозванний, будучи на хресті розп’ятий, сяяв, не хотів зійти з хреста, просив, щоб Господь прийняв душу. Апостол Петр, знаючи які його чекають муки, не захотів, щоб його розіп’яли так само, як його Спасителя, але щоб його голова була біля ніг Христа. Ми знаємо, як архідиякон Стефан просяяв обличчям, тому що він бачив Господа.

Тому ми вже передчуваємо Царство блаженства, про яке Господь сказав, що воно всередині нас є, і нам нема чого боятися, нам нема чого втрачати. Тому що з нами Бог.

Митрополит Вишгородський Павел, Олег Карпенко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: