Ми з вами, дорогі у Христі браття і сестри, нині вступили на поприще Успенського посту.

І хоча Успенський піст — короткочасний піст, але вельми строгий. Тому від нас у ці дні вимагається велика увага до себе і до своєї поведінки, до своїх вчинків. Особливо в ці дні, що залишилися до свята Успіння, треба звернути увагу на наш язик.

Ми нічим так багато і часто не грішимо, як своїм невоздержаним язиком. Тому насамперед і приборкайте цього невтримного коня. Якщо ми його переможемо, утримаємося від пустослів’я, подолаємо його впертість, то переможемо і все своє тіло. Серед багатьох відомих нам чеснот преподобного Сергія списатель його житія говорить ще про одну, яка особливо привертала до нього повагу слухачів. Це його лагідні, зворушливі слова і промови. Так, оповідається, що преподобний мав звичай щоночі обходити келії братії і легким стуком у вікно або двері нагадувати тим, хто пустословив, що для інока є краще заняття, ніж проводити вільний час у пустослів’ї. А вранці обережними натяками, прямо не викриваючи винного, тихими і лагідними своїми словами він спонукав тих, хто провинився, до покаяння без будь-якого роздратування.

Завдяки своєму лагідному слову преподобний викликав із глибин людських сердець добрі почуття і прихиляв їх до себе. Так, під благодатним впливом його слова не встояв найсуворіший Рязанський князь Олег, для примирення з яким преподобний приходив до Рязані. Тихі й лагідні слова старця пом’якшили його серце, і він примирився з Московським князем Димитрієм Донським. Тому слово має вельми велике значення. Слово — це дар Божий, який ми маємо від Господа. І тому потрібно вельми обережно до нього ставитися.

Наше слово — це відбиток Слова Божого. У Бога є Слово, і в людини є слово. У Бога Слово — це сам образ Його єства, Єдинородний Син Божий. У людини слово — не порожній звук, а також відбиток і образ її духу. Якби зібрати всі наші слова воєдино, то ми побачили б власне зображення. Слово — дар Божий, яким наділена лише людина, чим вона й відрізняється від інших Божих творінь. Слово — провідник наших почуттів, бажань, думок, радості, печалі. Словом тримається союз і сила людського роду. Відніміть слово — і все буде зруйновано в людському роді. Коли Господь захотів покарати за гордовитий задум давніх людей, які мали намір побудувати вежу до небес, то вдався до дуже простого засобу: Він змішав їхні мови і тим самим зруйнував їхню марнославну спробу.

Тому слово має дуже і дуже велике значення в нашому людському суспільстві. Словом можна вбити людину і принести найбільше зло та лихо людському суспільству. І словом можна воскресити людину та зберегти цілі міста і держави. За всяке пусте слово, — говорить Спаситель, — яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у день суду: бо від слів своїх виправдаєшся, і від слів своїх осудишся (Мф. 12:36–37).

Слово дано нам для напоумлення ближніх, для вдосконалення, для прославлення імені Божого. А не для того, щоб із наших уст виходили гнилі, пусті, суєтні, образливі слова. Тому крайня обережність і поміркованість у словах у всі часи вважалися не лише великою християнською чеснотою, але й найкращим засобом збереження мирного та щасливого життя в людському суспільстві. Наше сказане слово ніколи не пропадає даремно, не зникає безслідно. Воно не повертається назад. Але переходить у думки, серця, уста інших людей і породжує численні почуття, побажання, діяння, вчинки. І, розростаючись у велике дерево зі своїми плодами, воно неодмінно зустрінеться з нами на Страшному Суді Божому.

Треба вміти володіти своїм язиком. Мати стриманість у слові. Невоздержане, необдумане слово гордої людини може викликати роздратування. Немічного — спокусити. Балакучого може привести до осудження і наклепу. У людини, яка нестримана у словах, коли вона перебуває в гніві, з уст завжди сиплеться безліч усяких образ, докорів на людей — навіть на ближніх, навіть на ні в чому не винних. Невоздержана у словах людина, опинившись у біді, виливає цілі потоки нарікання і скарг на всіх і на все. При достатку, навпаки, виливається безліч хвастощів, самовихваляння, самовдоволення і звеличування.

Апостол Іаков говорить: язик — невеликий член, але багато робить… Він сповнений смертоносної отрути. Ним благословляємо Бога і Отця, і ним проклинаємо людей, створених за подобою Божою. Із тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб так було. Хіба з одного отвору джерела витікає солодка і гірка вода? (Як. 3:5, 8–12). Тому треба уважно стежити за тим, що ми говоримо. І про що говоримо. Наше слово має бути лише добрим, лише для напоумлення, лише для прославлення імені Божого. Саме для напоумлення і творення душевного спасіння ближнього. У всі часи люди звертали на це велику увагу. І хоча пустослів’я іноді люди терплять заради розваги, але все одно ті, хто любить пустословити, втрачають повагу в очах людей. І давні мудреці завжди, коли приймали до себе учнів, не поспішали, але спочатку випробовували їх тривалим мовчанням і лише тоді залишали при собі. Настільки уважно вони ставилися до вибору та прийому своїх учнів.

Добре слово завжди приносить рясні плоди. Зле, гниле слово завжди має і злі наслідки. Історія Церкви знає багато таких прикладів: і приклади згубних наслідків пустого злого слова, і, навпаки, приклади благотворного впливу доброго і лагідного слова. Так, наприклад, неподалік від обителі преподобного Венедикта, який жив у V столітті, проживали дві пісниці, діви, які постом і молитвою служили Богові. Але, незважаючи на ці свої подвиги, вони мали один недолік — були невоздержані на язик. Любили докоряти і пересуджувати ближнього. Преподобний Венедикт неодноразово робив їм зауваження і погрожував їм: «Я відлучу вас від Причастя, якщо ви не виправитеся». Але вони так і не виправилися, і в такому стані їх застала смерть. Вони померли. Їх, як пісниць і молитовниць, поховали в притворі. Але благочестиві люди бачили під час Літургії, коли диякон виголошував: «Оглашенні, вийдіть», як вони вставали з гробів і виходили з храму. Про це було повідомлено преподобному, і він зі скорботою звершив за них молитву і Безкровну Жертву, і лише після цього ці видіння припинилися.

А ось інший приклад повчання, що приносить утіху: благотворний вплив слова, яке виходить із лагідного благочестивого серця, коли добре слово упокорює гордих і пом’якшує закам’янілі серця. За днів святого Папи Лева гуни — дикий, войовничий народ — на чолі зі свирепим Аттілою підкорили всю Європу. На своєму шляху вони руйнували, спалювали все і без усякої жалості винищували людей. Зруйнувавши 500 міст Європи, вони підійшли до столиці Римської держави — Рима. Весь народ був у страху і сум’ятті, не знаходячи в собі сили чинити опір цим полчищам. Не злякався лише один Папа Лев. За повелінням імператора він вийшов назустріч грізному завойовнику Аттілі, взявши із собою не військову зброю, а зброю лагідного, доброго слова. «Аттіло, — звернувся до нього Папа, — ти переміг увесь світ. Тепер ми просимо тебе — переможи самого себе. Не руйнуй нашого міста. Пощади нас». Ці переконливі лагідні слова зробили більше, ніж військо. Аттіла відповів: «Твої слова зворушили моє серце. Не знаю, хто ти, людина чи Ангел, але лише своїм спасінням Рим завдячує тобі. Старче, ти за одну хвилину, кількома словами зробив більше, ніж мої численні воїни. Я визнаю себе переможеним тобою». Ось приклади благотворного впливу лагідного і доброго слова, яке виходить із благочестивого серця.

Тому, дорогі, коли ви відчуєте, що серце ваше обурене якимось засмученням, схвильоване, стримайте своє слово і не вступайте в сварку, а постарайтеся поспішити вгамувати гнів ласкавим словом. І ви зробите більше, ніж роздратуванням і досадою. Утримуватися від багатослів’я — це найкращий засіб для уникнення всіх зол і неприємностей як у сімейному житті, так і в суспільному. Утримуючись таким чином від гніву, ми уникнемо багатьох сварок, часто, можливо, навіть дуже небезпечних і жорстоких, уникнемо тривалої ворожнечі. Таке велике значення доброго, м’якого слова.

Розповідається, як один відлюдник, який жив у пустелі, коли до нього прийшли розбійники з наміром пограбувати його і вбити, сповнений любові, приніс умивальницю і запропонував їм омити ноги. І, присоромлені такою його увагою та любов’ю, розбійники відмовилися від свого злого наміру, а згодом і зовсім розкаялися та залишили своє розбійництво і злі справи.

Ось інший приклад благотворного впливу доброго, лагідного слова і злого слова. Одного разу преподобний Макарій Великий ішов зі своїм учнем до Нітрійської гори. Учня він послав попереду себе. І коли учень ішов, то зустрівся з ним один язичницький жрець, який кудись поспішав, несучи із собою колоду. Побачивши його, цей інок закричав: «Демоне, куди поспішаєш?». Розгніваний жрець побив інока так, що той ледве залишився живим. Продовжуючи шлях далі, жрець зустрів святого Макарія. Преподобний, побачивши його, здалеку привітав: «Здоров будь, трудівнику! Здоров будь!». Здивований цим привітанням жрець запитав його: «За що ти мене так тепло вітаєш?». Преподобний сказав: «Я бачу тебе за працею і поспішаючого кудись. Тому й привітав тебе». І тоді жрець сказав: «Від твого привітання заспокоїлося моє серце. Я бачу, що ти великий служитель Божий. А ось попереду тебе йшов чернець, який образив мене, і я побив його». І сказав преподобному: «Я не піду від тебе, доки ти не зробиш мене монахом». Тоді вони пішли і, взявши тіло побитого інока, принесли його до церкви. Братія, побачивши, що преподобний іде з жерцем, дуже здивувалися. Але через деякий час цей жрець прийняв християнську віру, потім постригся в монашество. І багато хто з тих, хто шанував його як ідолопоклонника, побачивши, що їхній жрець прийняв християнську віру, залишили своє нечестя і прийняли християнство. Тому один із преподобних говорить: «Слово горде і зле й добру людину схиляє до зла. А слово смиренне і добре й злого чоловіка робить добрим».

Отже, дорогі браття і сестри, пам’ятаючи ці приклади, ці настанови, постараємося дні, що залишилися до завершення Успенського посту, провести передусім не в багатослів’ї, а в стриманості язика від усяких зайвих слів, пам’ятаючи народну приказку: «слово — срібло, а мовчання — золото». Ці дні ми повинні провести в тиші, смиренні, лагідності, поблажливості один до одного, в любові. Це буде найкращою жертвою на прославлення Божої Матері, на честь Якої Свята Церква і встановила цей короткочасний, але строгий Успенський піст.

Постімося постом приємним, благоугодним Господеві. Істинний піст є відчуження від злого, стриманість язика, відкладення гніву, відлучення похотей (1-ша стихира на вечірні понеділка 1-го тижня Великого посту).

Ось істинний і приємний піст, угодний Господу. Будемо добрими один до одного, уважними. Не будемо осуджувати, обмовляти, злословити. Станемо берегти свої уста від усякого виду гнилості, пам’ятаючи, що слово — дар Божий. Будемо вживати своє слово лише для слави імені Божого і для напоумлення та користі наших ближніх. У чому нехай і допоможе нам Господь Бог наш Іісус Христос, Якому слава і честь нині і повсякчас, і на віки віків.