Кадри палаючого Успенського собору Києво-Печерської Лаври болісно відгукнулися в серцях мільйонів людей по всьому світу. Нинішні пошкодження давньої святині — не перша подібна трагедія в її історії. Понад сто років тому, у січні 1918 року, під час боїв за Київ між українськими військами та більшовиками Лавра вже зазнавала артилерійського обстрілу.

Особливо важким для Лаври став день 23 січня 1918 року. У монастирському щоденнику записано: «Канонада відновилася, але вже не по місту, а головним чином по Лаврі. Стрілянина велася і з боку Дарниці, і з боку Микільських Слобідок». Під удар потрапили Успенський собор, Велика лаврська дзвіниця, друкарня, іконописна майстерня, лікарня, Ближні та Дальні печери.

«Приводом до цього послужили, як кажуть, донесення розвідників, що нібито з Лаври ведеться спостереження і кулеметна стрілянина у напрямку більшовиків. Нічого подібного, звичайно, не було. Але якийсь, очевидно, провокатор, сховавшись десь на схилах поблизу лаврської огорожі, справді час від часу вів кулеметний вогонь і цим дратував більшовиків. Стрілянина ця повторювалася з перервами і тоді, коли більшовики вже оволоділи Лаврою та її околицями. На думку деяких із них, це була не стрілянина з кулемета, а тріск машини, підробленої під кулемет».

Незалежно від причин, якими пояснювався обстріл, його наслідки виявилися руйнівними. Опис пошкоджень, яких того дня зазнав Успенський собор, показує масштаби завданої шкоди. Один зі снарядів ударив у верхній карниз головного вівтаря, утворивши пролом діаметром близько аршина та зірвавши частину даху. Інший влетів через вікно до вівтарної частини храму, розтрощив меблі та глибоко увійшов у цегляну кладку арки. Ще один снаряд пробив стіну Андріївського приділу. Літописець зазначав, що був «посічений снарядами весь західний купол», а також «зірваний дах між західним і східним куполом».

За кілька днів до цього, 20 січня, снаряд спочатку влучив у купол Всіхсвятської церкви над Економічною брамою, а потім ударив у стіну Успенського собору. У цей момент монахи прямували до трапезної. Автор щоденника записав: «У цей час братія йшла до трапези на обід і мало не вбило трьох чоловік». Ці слова особливо яскраво передають, наскільки близько смерть підходила до насельників монастиря.

Однак навіть під безперервними обстрілами богослужбове життя монастиря не припинялося. Щоденникові записи майже щодня згадують літургії, акафісти та монастирські служби, які звершувалися попри небезпеку. Так, 17 січня, коли «кулі й снаряди дзижчали в усіх напрямках», в Успенському соборі звершувався традиційний соборний акафіст. 21 січня митрополит Володимир (Богоявленський) служив літургію у Великій церкві, а вже після особливо руйнівного обстрілу 23 січня, наступного дня, ним знову був звершений акафіст Успінню Пресвятої Богородиці.

Ця здатність зберігати молитовне життя серед війни стала однією з характерних рис історії Києво-Печерської лаври. За майже тисячолітню історію монастир не раз переживав облоги, обстріли та руйнування, однак щоразу продовжував жити, служити й відроджуватися.

Тому пошкодження Успенського собору та інших лаврських святинь сьогодні сприймаються не лише як втрата для архітектурної спадщини. Для багатьох вірян рани давнього храму стали символом страждань усієї України, яка вже багато років зазнає важких втрат через війну. Під удар потрапила не просто історична споруда, а місце молитви, духовний центр, який протягом століть створювався, зберігався та відроджувався трудами багатьох поколінь монахів.

Руйнування ніколи не ставали останньою сторінкою літопису Києво-Печерської лаври. Так було після подій 1918 року, так було і після трагедій ХХ століття.

Цими днями минає 38 років від часу відновлення чернечого життя в Лаврі після десятиліть радянського запустіння. Саме братія взяла на себе величезну працю з повернення святині до життя, відновлюючи храми та корпуси, відроджуючи давні традиції й безперервну молитву.

Історія Лаври свідчить про те, що її відродження завжди починалося не зі стін, а з молитви. Поки в давній обителі лунає молитва, триває і її життя. Тому є підстави сподіватися, що й нинішні пошкодження не стануть останньою сторінкою її історії, а давня святиня, як уже не раз бувало протягом століть, буде відновлена.

підготовлено архівним відділом Києво-Печерської Лаври