Сьогодні, дорогі у Христі браття і сестри, ми знову зібралися у Церкві Христовій, щоб засвідчити нашу подяку Отцю Небесному за Його безмежну любов, явлену в Його Єдинородному Синові, а також за великих угодників Божих, які є світильниками у нашому затьмареному гріхом житті. Бо коли людина йде вночі без світильника, то неминуче спотикається і падає, бо не бачить, куди йде. Відірваний від церковного життя і від Матері-Церкви, такий впадає у різноманітні спокуси та стає байдужим до істинних духовних і моральних цінностей. Гине той, хто не бажає спасіння, хто має в собі дух супротиву, дух злоби, хто не бачить в образі Христа Спасителя миру і свого власного Спасителя від гріха, прокляття і смерті.

Ми з вами знаємо, що Дух Святий оновлює людину в Таїнстві Хрещення. Це істинно так, бо в Хрещенні очищається первородний гріх. Душа, як каже Іоан Богослов, чує голос свого Пастиря і слідує за Ним, бо Він веде її до тихої пристані Царства Небесного. Так було завжди у Церкві Христовій, так є і буде завжди, незважаючи на те, що Церква Христова нині стає все з меншою паствою.

У давнину, до VII століття, весь Схід був істинно православним, істинно Христовим, але ворог роду людського не міг зносити спасіння людей і посіяв ворожнечу між людиною і Богом, збурюючи людське серце гординею. Згодом він посіяв розділення і серед християн, і в 1054 році стався розкол церковного народу, але не Церкви. Бо Православна Церква Христова залишається святою і непорочною.

Ворог роду людського відвів людей з істинного шляху, і, хоча вони називають себе християнами, згадаймо слова апостола Павла: «…коли б навіть ми або ангел з неба почав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, — нехай буде анафема» (Гал. 1:8). Це вже не Церква, це вже не єдине древо, а гілки, що відпали від нього й не мають у собі життя. Господар очищує землю, відтинає сухі гілки і спалює їх. Але той, хто слідує за Христом і виконує Його заповіді, не боїться геєни вогненної, бо сказано у Святому Письмі: «Не бійся, мале стадо! бо Отець ваш благоволив дати вам Царство» (Лк. 12:32). Не силою утверджується Господь, а правдою; не нашими молитвами тримається нині світ, а молитвами святих угодників Божих і тих, хто, як повний колос, схилив свою голову під ярмо Христове, яке є благим і спасенним для кожної людини.

Сьогодні, возлюблені у Христі браття і сестри, Церква прославляє одного з найвеличніших угодників Божих — святого великомученика Георгія Побідоносця. Чому його називають великомучеником? Тому що людському розуму неосяжно, як можна перенести стільки страждань і мук, скільки він переніс. Він є істинним сповідником, бо не зрікся Христа, переносячи заради Нього муки, як сказано в Євангелії: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10:32). Таким чином, святого великомученика Георгія, що творив чудеса іменем Христовим, його страждання і подвиги привели до віри Христової багатьох.

На іконах святий Георгій Побідоносець зображений з списом, яким він вражає змія. За переданням, біля підніжжя Ліванських гір, у Бейруті, де жив святий, було озеро, в якому жив змій, що пожирав людей. У язичницькі часи жителі міста за жеребом приносили йому в жертву юнаків і дівчат. Одного разу жереб випав на дочку правителя тієї місцевості. Діва, хоч і ще не просвічена, знала про силу Христа і почала молитися Богові, щоб Він зберіг її від страшної смерті. У ту мить з’явився юнак на коні — це був великомученик Георгій, посланий Богом не тільки для спасіння цієї дівчини, а й для навернення багатьох до Христа. Коли змій вийшов з води, Георгій вразив його мечем, а потім закликав усіх прославити Всемилостивого Бога за це велике спасіння. Як свідчить передання, того дня понад 25 тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, прийняли Хрещення.

Безліч подвигів і страждань звершив святитель за часів гонителя християн Діоклітіана, за якого Церква Христова зазнала особливо тяжких випробувань. Коли імператор, прагнучи врятувати язичництво, видав указ про знищення християн, Георгій роздав усе своє майно, відпустив рабів і прибув у місце, де приносили жертви ідолам, відкрито визнавши Іісуса Христа своїм Спасителем і Богом. Його палили вогнем, розтягували на колесі з вбитими цвяхами, взували у розпечене металеве взуття, давали отруйне питво, але він усе терпів силою Христовою, безперестанно відчуваючи присутність Господа. Відкрито сповідуючи християнство, зневажаючи смерть, святий перемагав цей лукавий світ. Багато хто, дивлячись на його віру, молитви і страждання, увірували в Христа.

Тому, дорогі браття і сестри, святий великомученик Георгій Побідоносець є для нас прикладом, якого ми повинні наслідувати у своєму земному житті.

І сьогодні, як і в давнину, перед нами стоїть одне й те саме запитання: що є істина? Істина — це Сам Господь і непохитність Його слів. Якщо ми перебуваємо в цій істині, то перебуваємо на шляху до Царства Небесного. Тому, дорогі браття і сестри, слід частіше переглядати сторінки свого земного життя, співвідносячи його з Євангельським вченням, а також із житієм і подвигами святого великомученика Георгія Побідоносця та інших угодників Божих, щоби нам не загинути, а мати життя вічне у обителях Царства Небесного.

Христос Воскрес!