Адам, отець всесвіту, в раю знав солодкість любові Божої, і тому, коли був вигнаний з раю за гріх і був позбавлений любові Божої, гірко страждав і з великим стогоном ридав на всю пустелю.

Душа його терзалася від думки: «любимого Бога я образив». Не так шкодував він за раєм і красою його, як за тим, що позбувся любові Божої, яка ненаситно щохвилини притягує душу до Бога.

Так всяка душа, яка пізнала Бога Духом Святим, але потім втратила благодать, відчуває Адамові муки. Боляче душі, і сильно шкодує вона, коли образить любимого Господа.

Сумував Адам на землі, і гірко ридав, і земля була йому не мила. Він тужив за Богом і говорив:

«Сумує душа моя за Господом і слізно шукаю Його. Як мені Його не шукати? Коли я був з Ним, душа моя була весела і спокійна, і ворог не мав до мене доступу; а тепер злий дух взяв владу наді мною, і коливає, і томить душу мою, і тому сумує душа моя за Господом навіть до смерті, і рветься дух мій до Бога, і ніщо на землі не веселить мене, і нічим не хоче душа моя втішитися, але знову хоче бачити Його і насититися Ним. Не можу забути Його ні на хвилину, і томиться душа моя за Ним, і від безлічі скорботи стогоном плачу я: «Помилуй мене, Боже, занепале творіння Твоє».

* * *

О, любов Господня! Хто пізнав тебе, той невпинно шукає тебе вдень і вночі і кричить:

«Сумує душа моя за Господом, і слізно шукаю Його. Як мені Тебе не шукати? Ти раніше шукав мене, і дав мені насолодитися Духом Твоїм Святим, і душа моя возлюбила Тебе. Ти бачиш, Господи, печаль мою і сльози… Якби Ти не привернув мене Своєю любов’ю, то не шукав би я Тебе так, як шукаю, але Дух Твій дав мені пізнати Тебе, і радіє душа моя, що Ти мій Бог і Господь, і до сліз сумую за Тобою».

* * *

Сумує душа моя за Богом і слізно шукає Його. Милостивий Господи, Ти бачиш падіння моє і скорботу мою, але смиренно прошу Твою милість: вилий на мене грішного благодать Твого Святого Духа. Пам’ять про неї заохочує розум мій знову знайти Твоє милосердя. Господи, дай мені смиренного Духа Твого, щоб знову не загубив я Твою благодать, і не став би ридати за нею, як ридав Адам за раєм і Богом.

* * *

Я великий грішник, але я бачив велику любов і милість Господа над собою. З малих років я молився за тих, хто мене ображав; я казав: «Господи, не постав йому гріхів за мене». Але хоча я й любив молитися, проте гріхів не уникнув. Господь же не пом’янув моїх гріхів, і дав мені любити людей, і бажає душа моя, щоб усі люди у всесвіті спаслися і були в Царстві Небесному, і бачили славу Господню, і насолоджувалися любов’ю Божою. Я по собі суджу: якщо мене Господь так полюбив, то значить усіх грішних Він любить так само, як і мене. О, любов Господня; немає сил її описати, бо вона безмірно велика і дивовижна.

* * *

Адам втратив земний рай і, плачучи, шукав його: «Раю мій, раю, прекрасний мій раю». Але Господь любов’ю Своєю на Хресті дав йому інший рай, кращий за колишній, на небесах, де Світло Святої Трійці. Що віддамо ми Господу за любов Його до нас?

З книги: Схиархімандрит Софроній (Сахаров) «Старець Силуан Афонський».