У залі засідань Українського товариства охорони пам’яток історії та культури на території Києво-Печерського історико-культурного заповідника розпочав роботу Всеукраїнський методичний семінар з актуальних проблем охорони культурної спадщини, присвячений 20-річчю включення першого українського об’єкта до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Захід відбувається під патронатом Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, Державної служби з питань національної культурної спадщини, українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

Після реєстрації учасників семінару, які прибули до Києва з усіх регіонів України, роботу наукового форуму відкрив виконуючий обов’язки директора Департаменту зв’язків із закордонним українством та культурно-гуманітарного співробітництва Володимир Яценківський.
Далі слово було надано Голові Державної служби з питань національної культурної спадщини Андрію Вінграновському.
Перед присутніми зі словом привітання та окресленням головних напрямів у справі збереження архітектурної спадщини також виступила заступник голови українського товариства охорони пам’яток історії та культури, член колегії Міністерства культури і туризму України Лариса Скорик.
Офіційну частину завершив Голова Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Петро Толочко, який побажав учасникам творчого натхнення та порозуміння.

Пленарне засідання розпочалося доповіддю заступника генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Валентини Колпакової на тему «Об’єкт культурної спадщини. Києво-Печерська Лавра. Вічність, сучасність, перспективи». За нею перед аудиторією виступила директор Національного державного інституту пам’яткоохоронних досліджень Олена Сердюк, яка зачитала доповідь на тему «Розроблення Концепції генерального розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника». Потому, згідно з Програмою проведення семінару, звучали не менш цікаві та практично-пізнавальні за змістом доклади і доповіді. Під час перерви на території Верхньої Лаври було зроблено пам’ятний знімок учасників семінару, після чого робота продовжилась.

На семінарі, який триватиме впродовж двох днів, очікується різнопланове обговорення важливих питань у сфері практичної пам’яткоохоронної діяльності – від проблем музеєфікації та погодження землевідведень до порядку проведення археологічної експертизи та ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Символічно, що наукові дискусії ведуться в одному з приміщень комплексу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври і це зобов’язує фахівців до державницького мислення та особистої відповідальності. Ймовірно, що творча атмосфера є відгуком напрацювань, які були розглянуті та прийняті на Міжнародному семінарі, нещодавно проведеному в Києві під егідою ЮНЕСКО.

Виступ заступника Голови Національної комісії України
у справах ЮНЕСКО В.В.Яценківського
перед учасниками Всеукраїнського семінару, присвяченого 20-річчю включення українського об’єкта “Собор святої Софії, Києво-Печерська Лавра та прилеглі монастирські споруди”
до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Шановні учасники семінару,
Пані та панове,

Від імені Національної комісії України у справах ЮНЕСКО дозвольте щиро привітати усіх з 20-річчям включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО першого українського об’єкта – “Собор святої Софії, Києво-Печерська Лавра та прилеглі монастирські споруди”.
Немає необхідності переконувати присутніх на семінарі високоповажних фахівців в багатстві української культурної спадщини, у т.ч. й її нерухомих пам’яток.
Об’єкти, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, акумулюють найважливіші духовні надбання нації і, в той же час, визначають відповідальність держави перед світовою спільнотою у справі збереження таких об’єктів для прийдешніх поколінь.
Проте, хотілося б зупинитися саме на проблемних питаннях, пов’язаних із захистом та використанням українських пам’яток всесвітнього значення.

На жаль, за два десятиріччя тільки 4 українські об’єкти стали частиною цього Списку, при тому, що 2 з них були включені в рамках спільних номінацій з іншими країнами.
У попередньому списку культурних об’єктів України, що можуть претендувати на включення до Списку ЮНЕСКО, 5 з 15 українських пам’яток, перебувають там з 1989 року. Чому?
Частково це можна пояснити складністю процедури включення того чи іншого об’єкта в Список, оскільки після її здійснення необхідно буде суворо дотримуватися вимог ЮНЕСКО з охорони та використання пам’ятки. Не всі до цього готові. Проте, користь для країни від перебування об’єкта в Списку настільки велика, що виконання жорстких вимог ЮНЕСКО варте того.
Мова, в першу чергу, йде про престиж країни і підвищення її туристичної привабливості, а відтак, у перспективі, й про поповнення бюджетів всіх рівнів.
Позитивний міжнародний імідж як держави в цілому, так і окремих регіонів, значною мірою залежить від різноманіття та стану збереження її національної історико-культурної спадщини.
Крім того, пояснюючи складнощі з підготовкою об’єкта-претендента для включення до Списку ЮНЕСКО, адміністрації пам’яток завжди згадують проблему недоотримання культурною галуззю фінансування з державного бюджету як одну із найважливіших. Так, це відомий факт.

Однак, слід шукати нестандартні підходи до вирішення матеріальних проблем, з урахуванням ефективного міжнародного досвіду більш успішних колег. У цьому зв’язку, доцільно відзначити практику інших країн, і не тільки з дуже високим рівнем життя. Так, у разі недостатнього фінансування з боку держави будь-яких культурних проектів, у т.ч. щодо збереження культурних пам’яток, приватні громадяни ініціативно влаштовують аукціони, фонди та інші заходи, з метою накопичення коштів, які будуть використані на вирішення певних проблем того чи іншого об’єкта.
Також дуже поширеною є практика меценатства: тобто, коли приватна особа, група людей або організація (тощо) жертвують значні суми на відновлення або утримання історико-культурного об’єкта або будь-які інші заходи з цього питання. Звичайно, така діяльність потребує удосконалення державного оподаткування, оскільки фінансова участь таких людей офіційно фіксується, і певний процент сплачених ними податків відшкодовується з державного бюджету.

Можливо, з огляду на недостатнє виділення з державного бюджету України коштів на утримання історико-культурних пам’яток, доцільно було б започаткувати широкомасштабну меценатську участь приватного сектору у справі збереження історико-культурної спадщини нашої держави, з подальшим удосконаленням цих механізмів на державному рівні.
Для більшості країн світу, особливо Європи, використання культурного потенціалу на муніципальному рівні перетворилося в потужне джерело формування доходів та соціально-економічного розвитку (суспільна злагода, імідж території, міста). Формування стратегії розвитку території на основі використання культурно-історичної спадщини як інвестиційного ресурсу та розвитку культурних індустрій, що є вкрай актуальним для України, могло б стати одним із пріоритетів державної, регіональної та місцевої політики на довгострокову перспективу.
Слід також відзначити роль громадських організацій, діяльність яких навіть за відсутності достатніх коштів є надзвичайно важливою. Шляхом привернення уваги суспільства до викладених вище проблем, вони сприяють збереженню пам’яток культури і попередженню їх знищення.
Важливо також забезпечувати виховання молоді на прикладах шанобливого ставлення до пам’ятних місць, предметів і об’єктів культурної спадщини, поширювати інформацію про їх історичне та духовне значення.

Це тільки деякі приклади.
Поки що в Україні не всі повною мірою усвідомлюють важливість факту належності об’єкта до історико-культурної спадщини Списку ЮНЕСКО, а також пов’язані з цим зобов’язання держави.
Необхідно також чітко усвідомлювати, що включення пам’ятки до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не може розглядатися як джерело наступного надходження міжнародних коштів на її утримання. Роблячи цей крок, держава добровільно бере на себе визначені Конвенцією про збереження всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року зобов’язання, підпорядковуючи себе моніторингу з боку ЮНЕСКО.

Слід зазначити, що не тільки ЮНЕСКО заінтересована у збільшенні кількості нових, у т.ч. й українських, об’єктів у Списку всесвітньої спадщини, а саме Україна прагне визнання унікальності її пам’яток з боку ЮНЕСКО та світу взагалі.
Проблема збереження історико-культурних пам’яток – це проблема не одного дня, і навіть року. Це постійно триваючий процес, який час від часу загострюється в залежності від різних факторів і обставин.
Цілком зрозуміло, що для її вирішення необхідна консолідація усіх учасників, усіх заінтересованих сторін загального процесу. Свою роботу мають виконувати всі відповідальні інституції України у сфері дотримання національного законодавства із збереження культурної спадщини, і, звичайно, місцева влада.

Дякую за увагу.

Олександр Данілевський,
Фото автора

Фотогалерея: