Пам’ять 13 листопада

Житіє преподобного Спиридона просфорника нерозривно пов’язане з пам’яттю преподобного Никодима, також прославленого в лику святих.

Блаженний Спиридон, який походив не з міста, але з одного селища, був зовсім простий щодо хитрості книжкової і невіглас на словах, але не розумом духовним і не справами богоугодними. Бо страх Божий, який є початок премудрості, маючи в серці своєму, прийшов він до Печерського монастиря і приступив до суворого чернечого життя.

Не знаючи грамоти, він почав вчитися читати книги, хоча був немолодий літами. І вивчив він напам’ять весь Псалтир, і міцно трудився о спасінні душі своєї, безперестанку співаючи Псалтир, і всякий день до кінця. Пимен, який був тоді ігуменом, постник, бачачи, що він чоловік смиренний. і працелюбний і постійно старанний в молитві і пості, і в усьому непорочний, тож доручив йому богоприємний послух — пекти хліби, принесені до Божественної літургії, на Таїнство хліба Христового, тобто просфори. Блаженний же Спиридон, старанно працюючи в пекарні, не відмінив свого подвигу і труда духовного, але доручену йому роботу виконував з усяким благоговінням і страхом Божим.

Труд рук його — було чисте і непорочне приготування жертви, принесеної ієреєм; плід же вуст його, який він приносив, — була жертва постійної хвали Богу (Євр. 13:15). Коли він рубав дрова або місив тісто, мав на устах своїх псалми Давида, щоб, за звичаєм своїм, щодня кінчати Псалтир, що він і виконував.

Одного разу цей блаженний, роблячи звичайну свою роботу, розвів вогонь, щоб пекти просфори, і від полум’я, яке вирвалося, загорівся дах келії. Тоді блаженний, взявши мантію свою, закрив нею отвір печі і, зав’язавши рукава волосяниці своєї, побіг з нею до колодязя, наповнив її водою і, поспішно повертаючись з водою, кликав братію, щоб допомогли йому гасити. Браття, прибігши, побачила дивну річ: мантія, якою блаженний закрив отвір печі, не згоріла, і вода, якою погасили пожежу келії, не витекла з волосяниці. І прославили голосно Бога.

Був у блаженного Спиридона помічник — один брат Никодим, який у всьому мав з ним однодумність і єдиний норов, в молитві і в ручному труді.

Обидва вони ревно і по-Божому послужили в справі випікання просфор тридцять років, чисто і непорочно здійснюючи свою справу і, коли переставилися, в доброму сповіданні насичуються слави Божої, яку бачать вже більше не під виглядом пропонованого хліба, але лицем до лиця.

Мощі святого Спиридона і Никодима покояться в Ближніх печерах, але дані про них на картах 1638 і 1661 років коментувати не дуже легко. На карті 1638 року читаємо: «Свв. двох братів Спиридона і Онисифора лежать тіла. З них-то, коли один кончину прийняв його в Господі, інший йому з місця посунувся, щоб мав кращий спокій». Зміст цього підпису схожий з історією святих побратимів Феофіла і Іоанна, яких згадує карта 1661 року в іншому куточку печер.

На карті 1638 року окремо відзначений «св. отець Феофіл чудотворець», однак цілком можливо, що він, крім святих Феофіла і Іоанна, зазначений на карті 1661 року як «Феофіл чудотворець».

У 1638 році був названий також інший «святий монах Спиридон чудотворець».

У 1661 році на місці «свв. двох братів Спиридона і Онисифора» відзначений «Онисифор священик», а ближче до місця, де колись лежав «святий монах Спиридон чудотворець», згадується «Спиридон проскурник».

Зважаючи на викладене, архієпископ Філарет (Гумілевський) сприймав слова про «свв. двох братів Спиридона і Онисифора» як справжні, але Н. Закревський підозрював тут помилку.

На карті 1703 року згадані «Онисифор священик» і «Спиридон просфорник», а також вперше названий святий Никодим. На карті 1744 року їх мощі, залишаючись на колишніх місцях, мають підписи: «препод. Никифор затвірник».

На картах 1795 року і XIX століття подвижники названі правильно, однак за преподобним Онисифором закріплюється ім’я Сповідника.

Окремо пам’ять преподобних Спиридона і Никодима звершується 13 листопада (31 жовтня за ст. ст.).