Пам’ять 20 серпня

Блаженний Пимен народився на світ хворим, хворим і виріс, але ця тілесна хвороба не дала в ньому розвинутися душевній хворобі. Він був чистий від всякого пороку і від утроби матері не пізнав ще огидного гріха. Часто просив він батьків віддати його в монастир, щоб постригтися в чернечий образ, але вони, як чадолюбні батьки, бажаючи по смерті своїй мати його спадкоємцем, перешкоджали йому.

Одного разу блаженний занеміг надзвичайно, і не думали, що він буде живим. Тоді примушені необхідністю батьки принесли його до Печерського монастиря, просячи тих, що живуть в ньому преподобних отців, молитися про сина їх, щоб зцілився він від недуги. Преподобні ті отці, потрудившись багато в молитвах, нічим не полегшили стан хворого, тому що сам він не просив собі у Господа здоров’я, але, скоріше, посилення хвороби, щоб, якщо одужає, не бути взятим батьками з монастиря і не втратити, чого бажає

Так як батько і мати його, не відходячи від нього, не дозволяли йому постригтися, блаженний був дуже сумний. І він почав старанно молити Бога виконати бажання його, якими Сам Він знає шляхами. І ось, одного разу вночі, коли батьки його і слуги спали, увійшли до нього світлі Ангели, одні — в образі прекрасних юнаків, інші ж — в образі ігумена і братії, несучи в руках свічки, також Євангеліє, волосяницю, мантію, кукіль і все, що потрібно для постригу, і сказали йому: «Чи хочеш, щоб ми постригли тебе?» А блаженний з радістю відповідав: «Так, хочу, Господь послав вас; прошу вас виконати бажання мого серця». Вони ж стали пропонувати питання, і все по порядку, як написано в уставі чернечого постригу. І так постригли його в великий ангельський образ, облачивши його в мантію і кукіль, і нарекли його Пименом. Давши йому, за звичаєм, палаючу свічку, вони сказали: «Сорок днів і ночей та не згасне ця свічка». Вони передбачили йому постійні страждання від хвороби і що отримання здоров’я буде знаком смерті. Зробивши все, вони дали йому цілування і пішли до церкви, взявши в рушник його волосся, яке поклали на гроб преподобного Феодосія.

Братія ж, що знаходилася поблизу в своїх келіях, чуючи спів, розбудила інших навколо себе, думаючи, що ігумен з деякими ченцями постригає хворого, або що він вже помер. І всі разом, прийшовши в ту келію, де лежав блаженний, вони знайшли там усіх сплячими, батька його і матір і рабів, яких вони розбудили, і всі сповнилися благоухання. Хворого ж побачили повним радості і веселощів і одягненим в чернечий одяг. Братія запитала його: «Ким ти пострижений, і який спів чули ми тут, якого не чули батьки твої, що були тут?» Хворий відповідав: «Думаю, що ігумен з братією прийшов і постриг мене, і назвав мене Пименом. Вони співали тим співом і голосами, які ви чули, і дали мені цю свічку, яку ви бачите, кажучи, що вона буде горіти сорок днів і ночей. А з волоссям моїми, взявши їх в рушник, вони пішли до церкви».

Почувши це, браття пішла зараз до церкви і знайшла її замкненою. Вони розбудили паламарів і запитали їх: «Чи входив хто до церкви після повечірної молитви?» Їм відповіли: «Ніхто не входив, так як і ключі заховані у екклесіарха». Розбуджений був і екклесіарх і, взявши ключі, тому що він їх нікому не давав і не входив в храм з тим сонмом, вступили до церкви і знайшли на гробі преподобного Феодосія волосся, яке лежало в рушнику, і тоді сповістили про все ігумена.

Ігумен же, сильно здивувавшись, почав всіляко розшукувати, хто постриг блаженного Пимена, але не знайшов. Тільки всім стало зрозуміло, що то була справа Всевишнього Промислу від Бога, через Його святих ангелів. Ігумен і братія детально міркували про те, що сталося диво, зарахується воно блаженному як постриг за статутом; і так як у них був достатній доказ, то більше не звершували над ним постригу, але сказали: «Досить тобі, брат Пимен, чину, дарованого Богом і нареченого імені. Але скажи нам, — запитав його ігумен, що прийшов з книгами постригу, — Які ті люди, що постригали тебе і не опустили чого, написаного в цих книгах?» А блаженний Пимен сказав ігумену: «Що спокушаєш мене, отче? Ти сам, прийшовши сюди з усією братією, зробив зо мною все те, що написано в цих книгах. Крім того, сказав ти ще мені, що мені належить страждати в хворобі все життя, і, коли прийде смерть моя, тоді буде подано мені здоров’я, так що своїми руками можна мені буде нести мій смертний одр. Але моли за мене, отче святий, щоб подав мені Господь терпіння». Почувши це, вони залишили його.

Блаженний же Пимен, за передбаченням тих, що постригли його, лежав багато років в хворобі дуже тяжкій і неприємній, так що і ті, що служили, гребували їм і часто залишали його в голоді й спразі на два або на три дні, він же з радістю терпів все і дякував Богові за все.

Одного разу трапилося, що інший такий же хворий принесений був до Печерського монастиря і пострижений. Братія ж, призначена для служіння хворим, взявши його, принесла і його до блаженного Пімена, щоб їм обом служити разом і однаково. Але, недбало ставлячись до цієї служби, вони забули про обох, так що хворі знесилилися з відсутності води. Тоді блаженний Пимен сказав іншому хворому: «Брат, так як службовці гребують нами через сморід, що буває від нас, то ти, якщо б Господь послав тебе, чи захотів би попрацювати в службі цій?» Хворий же обіцяв блаженному: «До смерті моєї з завзяттям я служив би хворим». Блаженний Пимен сказав Йому: «Се, Господь знімає з тебе хворобу твою, і тепер, будучи здоровим, виконай свою обітницю, служачи мені і подібним мені; на тих же, хто не дбає про службу цю, Господь наведе люту хворобу, щоб вони через це покарання спаслись». І тут же хворий раптом встав і почав служити йому, а на тих недбайливих, що не хотіли служити хворим, на всіх, по слову блаженного, упала недуга.

Брат, який зцілився же від недуги, трохи йому послужив, але і він, коли йому набрид сморід, ухилився від Пимена і залишив його голодним і спраглим, сам же пішов і ліг в інший келії. І раптово розгорілася в ньому гарячка і, не будучи в змозі встати протягом трьох днів, він не міг стерпіти спраги і став волати: «Змилуйтеся наді мною заради Господа, я вмираю без води». Почувши ці крики, браття, що знаходилася в іншій келії, прийшла до нього і, бачачи, що він страждає тяжкою недугою, сповістила про це преподобного Пимена словами: «Брат, службовець твій, помирає». Блаженний же Пимен сказав: «Що посіє людина, те й пожне (Гал. 6:7)»: він залишив мене в голоді й спразі і те саме випробував сам, збрехавши Богу і зневаживши мою неміч. Але так як нас вчать не віддавати зла за зло, підіть сказати йому: Пимен кличе тебе – вставши, прийди до нього». Коли ж послані сказали це йому, тоді хворий раптом став здоровим і, вставши, прийшов сам до блаженного, і ніхто його не вів. Блаженний багато наставляв його, кажучи: «Маловірний, ти здоровий тепер, більше не гріши. Не знаєш, що рівну винагороду матимуть хворий і той, хто служить йому, не пропаде безслідно терпіння убогих, але кому скорбота і туга тут, де недуга в малому ступені, тим буде на радість та втіху там, де немає хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне. І тому, брат, я і терплю хворобу. Бог же, Який через мене зцілив тебе від недуги твоєї, Той може і мене воздвигнути з цього одра і зцілити мою неміч, але я не хочу цього, бо «…хто витерпить аж до кінця (сказав Господь) той буде спасений» (Мф. 10:22). Краще мені в цьому житті всьому згнити, щоб в тій моя плоть була без тління, і тут терпіти сморід, щоб там виповнитися невимовного благоухання. Добре, брат, стояння в церкві, в світлому, чистому, пресвятому місці, де благоугодно і благосприятливо оспівувати пісню Богу з видимо присутніми Ангельськими силами, бо церква називається земним небом, і ті, які стоять в ній, думають, що стоять на небесах.

Що ж являє собою ця темна і смердюча горниця? Чи не перед судом – суд, і перед нескінченними муками – мука? І хто терпить тут з подякою, праведно говорить: «Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув» (Пс. 39:2). Втішаючи таких людей, і Апостол сказав: «Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини» (Євр. 12:7-8). Адже сам Господь перестерігає нас, брат, кажучи: «Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете» (Лк. 21:19)». Брат, наставлений такими мудрими умовляннями блаженного, з тих пір невідступно служив йому. Доблесний же страждалець і праведного Іова істинний наслідувач, святий Пимен, безперестанку дякуючи Богові, лежав в стражданнях своїх двадцять років.

Прийшов час кончини його. І було знамення в Печерському монастирі: стало три вогненних стовпи вночі над трапезою, піднімаючись на гору церкви. Господь відає, що пророкувало те знамення, але істинно було, так «Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг» (Пс. 103:4), Той вже надіслав Ангелів Своїх за душею Багатохворобливого Пимена, як за Лазаревою (Лк. 16:22), бо в той день Багатохвороблий раптово став здоровий і повідав, що, як передбачили ті, що стригли його, його кінець наблизився. Вставши, він обходив усі келії, кланяючись усім і просячи прощення.

Хворим ж браттям сказав: «Брати і друзі мої, встаньте і проведіть мене». І раптом, за його словом, хвороба відступила від них, і вони, одужавши, пішли за ним. А він, увійшовши до церкви, причастився Божественних Таїн і потім, узявши похоронний одр, поніс його до печери, в якій він ніколи не був і якої ніколи з народження свого не бачив. Увійшовши ж в печеру, він вклонився гробу преподобного Антонія і показав місце, на якому бажав бути покладеним.

Потім він відкрив пречудесну таємницю, вказавши на гроби братів, що лежать поблизу. «Тут, — сказав він, — ви поклали в цей рік двох братів — одного без схими, а іншого в схимі. Якого ви поклали без схими, того знайдете в схимі; бо він багато разів хотів постригтися в неї, але не подбав про те, проте явив справи, гідні цього образу, і тому по смерті Господь дарував йому схиму. Іншого ж брата, якого ви поклали в схимі, ви знайдете без схими. За життя він не хотів її і не показав справ гідних, але говорив так: «Якщо побачите мене відхідним з цього життя і вже вмираючим, тоді пострижіть мене в схиму». Не пам’ятав він сказаного: «Не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, хто сходить у місце мовчання, а ми (живі) благословлятимемо Господа відтепер й аж навіки! Алілуя!..» (Пс. 113:25-26). І тому забрана від нього схимницька благодать і дана тому, що показав добрі справи, «Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має» (Мф. 25:29). Третій брат покладений тут багато років тому, і він весь зотлів, але схима його залишається нетлінною. Вона зберігається на викриття і засудження йому, бо він робив справи, негідні схимницького образу. Тому що в лінощах і грішних справах провів все своє життя, не поминаючи Того, Хто сказав: «Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть» (Лк. 12:48). І якщо його не позбавить молитва преподобного Антонія і Феодосія, не втече від він суду Страшного Судді. Бо постриг схимницький не приносить ніякої користі таким людям, які не мають справ, які позбавляють від мук».

Відкривши цю таємницю, преподобний отець наш Пимен сказав братії: «Ось прийшли ті, які постригли мене, бажаючи взяти мене». І після цих слів він ліг і заснув у Господі. Братія ж з великою честю поклала його в печері на місці, ним показаному.

Відкопавши гроби, таємницю яких повідав преподобний, брати дійсно знайшли три гроба. Два з них належали недавно померлим. Відкривши раки, браття були здивовані точністю слів святого. Одягнений у схиму брат виявився без неї і, навпаки, похований без схими, був одягнений в шати великого ангельського чину. Третього ж, давно померлого, знайшли всього зотлілим, схима ж його одна була ціла. І багато дивувалися невимовному суду Божому, що Він віддав кожному за його вчинками.

Друкований церковнослов’янський «Патерик» відносить кончину святого Пимена до 1139 року, проте архієпископ Філарет (Гумілевський) вважав цю дату невірною.

Мощі подвижника спочивають в Ближніх печерах. На карті 1638 року згаданий «святий Пимин чудотворець».

Окремо служба преподобному звершується 20 (7 за ст. ст.) серпня.