«…Я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Флп. 3:8)

1080 року в родині великого Чернігівського князя Давида Святославича народився син, при Хрещенні наречений Панкратієм. З юності майбутній князь мав неабияку ревність до Бога. Батьки Панкратія бачили в ньому знатного правителя, але в грудях великого князя билося серце майбутнього подвижника. Його боголюбивий батько Давид звів у Чернігові безліч православних храмів. Сам же Панкратій багато часу проводив у молитві під склепінням Чернігівського Успенського собору.

У 19 років молодий князь Панкратій отримує в удільне правління Луцьке князівство. Це час — розпал міжусобних воєн. Брат ішов на брата, і ніяка спорідненість не могла зупинити кровопролитну ворожнечу.

Преподобний князь був одружений, мав дітей і благополучно керував найбільшим князівством Київської Русі. Однак у 29 років Панкратій твердо вирішив полишити славу, багатство і владу князювання земного заради Царства Небесного і прийшов у Печерський монастир.

17 лютого 1106 року в обителі прийняв чернецтво з ім’ям Миколая (Миколи), помінявши княжу порфіру на чернечу мантію. За монастирськими стінами залишилася і влада, і багатство. За старою пам’яттю князя-інока називали Святоша.

Коштом преподобного Миколи в обителі звели Троїцьку надбрамну церкву, а неподалік храм святителя Миколая на честь Небесного покровителя князя. Також працями і турботами преподобного збудували велику монастирську лікарню, в якій лікували всіх нужденних людей.

Виконуючи обітницю нестяжання, Микола Святоша відмовився від келії і жив біля монастирських воріт. Три роки він охороняв вхід до обителі, нікуди не відходячи, окрім як на молитву до церкви.

Ще три роки преподобний працював на монастирській кухні: власноруч колов дрова для приготування їжі. У монастирі князь облаштував чудовий сад, про який сам і дбав.

Пройшовши весь монастирський послух, невтомний трудівник прийняв обітницю мовчання, пам’ятаючи, що в багатослів’ї неможливо уникнути гріха. Виснажуючи тіло постом, він носив під одягом волосяницю, виткану з жорсткого кінського волоса. Єдине, що Микола дозволяв собі мати — це книги. На них він витрачав усі гроші, які йому висилали як князю, а після смерті всі книги заповів лаврській бібліотеці.

Неймовірні подвиги преподобного викликали стурбованість Петра, колишнього лікаря князя. Приїхавши в обитель, він став зі сльозами просити, щоб святий залишив жорстоке подвижництво: «Дивуюся я твоєму череву, яке раніше обтяжувалося солодкою їжею, а тепер, сирі овочі та сухий хліб приймаючи, терпить. Бережися! Коли-небудь недуга охопить тебе всього, і ти, не маючи міцності, скоро життя втратиш, і не можна вже мені буде допомогти тобі». Незабаром Петро тяжко захворів, за молитвами преподобного Миколи він зцілився від смертельної недуги. Вражений цим дивом Петро прийняв чернецтво.

Рік за роком преподобний Микола Святоша ніс чернечий послух. 27 жовтня 1143 року після 36 років подвижницького життя в лаврській обителі князь-монах відійшов до Господа.

На його поховання зібралося безліч людей. Найбільше проливали сльози його брати. Втративши свого наставника, вони хотіли отримати хоча б щось з особистих речей преподобного. Тоді ігумен обителі благословив старшому братові Ізяславу власяницю святого. Ізяслав одягав її під час бою і залишався неушкодженим.

Нетлінне тіло Миколи Святоші почиває в Ближніх печерах лаврської обителі.

Багато киян із трепетом і вдячністю вшановують пам’ять цього молитовника за рідний край. Так цілий район столиці носить назву Святошино.
Деякі сучасні історики вважають, що назва цієї місцевості походить від імені чернігівського князя Миколи Святоши, який, згідно з літописом, володів землями Борщагівки і територією, де зараз знаходиться Святошинський район. На знак подяки своєму заступнику і реальному учаснику історії Київської Русі жителі району встановили пам’ятник.

«Вітчизну і славу князювання твого залишив, Князю смиренності, Христове, ревно послідував ти, преподобний отче наш Миколо; тим прийняв ти від Нього вічне царство і славу на Небесах, і ликуючи, поминай нас, хто пам’ять твою вшановує вірно!»