Майбутній архімандрит Великої Нямецької лаври (Румунія) Паїсій (Величковський) народився в місті Полтаві в сім’ї потомственого священика протоієрея Іоанна.

Преподобний відомий як один із найвидатніших подвижників і аскетів, з яким пов’язане відновлення православного старчества.

Він зробив значний вплив на багатьох уже прославлених святих кінця XVIII і XIX століть.

Його послідовниками були засновані знамениті Оптина і Глинська пустині, відновлені Святогірська і Нямецька Лаври, Валаамський монастир і багато інших. На Афоні старець Паїсій заснував Свято-Іллінський скит.

Він не тільки став відновлювачем чернечих традицій старчества і «розумної молитви», а й переклав з грецької на церковнослов’янську багато святоотцівських праць, які ще не були видані у нас.

Під час навчання в Києво-Могилянській академії прп. Паїсій ходив молитися в Києво-Печерську обитель. Далі подвизався в різних українських монастирях, поки не прийняв чернечий постриг у Черкасах.

Надалі після повернення до Києва із захопленого уніатами монастиря він певний час трудився на послуху в лаврській друкарні, опанувавши там мистецтво карбування зображень ікон по міді під керівництвом ієромонаха Макарія.

Коли ж він перебував у Лаврі, прийшла з Полтави до Києва на поклоніння святині родичка його, дружина покійного його брата протоієрея Іоанна. Побачившись із ним, вона почала розповідати йому про матір його наступне:

«Після того, як ти пішов із Києва, мати твоя вдалася до такої великої скорботи, що невтішно плакала з гіркими риданнями. За тим внаслідок безмірної печалі вона задумала нічого не їсти й не пити, поки не помре. І через кілька днів стала мішатися розумом. Відчувши ж деякий страх і жах, вона почала читати Акафіст Божій Матері. Потім, прийшовши в розпач, вона замовкла; а так – ніби через півгодини голосно вигукнула: якщо така воля Божа, то вже не буду сумувати за сином моїм. 

Коли ж вона отямилася, то розповіла перед духовним отцем і перед усіма ось що: “Коли я від тривалого голодування і від печалі зовсім ослабла, і очікувала близької смерті, – побачила безліч вельми моторошних і страшних бісів, що зазіхали напасти на мене, від чого прийшла я у великий страх і жах. Тоді попросила у вас книгу і стала старанно читати Акафіст Пресвятій Богородиці безперервно весь день і ніч. Цим читанням я захищалася від бісів; бо чуючи, як я читала акафіст, вони були в страху і трепеті, і аж ніяк не могли наблизитися до мене. Потім я в нестямі, глянувши вгору, побачила відчинені небеса і пресвітлого Ангела Божого, що зійшов з неба як блискавка. 

Він став поблизу мене, і почав мені говорити так: “О окаянна! Що це ти зробила? Замість того, щоб полюбити від усієї душі і від усього твого серця Господа Бога, Творця твого, ти понад твого Творця полюбила Його створіння, сина свого; і через нерозумну і богопротивну любов свою задумала заморити себе голодом і за це зазнати вічного осуду. Знай же достовірно, що син твій за допомогою благодаті Божої неодмінно буде монах. Повинно і тобі, наслідуючи свого сина, зректися світу і всього, що в світі, і бути монахинею. Бо така воля Божа. Якщо ж ти цій волі Божій будеш опиратися: то засвідчую Христом Господом Богом і Творцем моїм, що цієї миті віддам тебе бісам, які чекають схопити тебе, на наругу душі й тілу твоїм, щоб і інші батьки через це навчилися не любити дітей своїх більше за Бога”. 

Щойно Ангел Божий прорік мені це і подібне до цього, я вигукнула: якщо така воля Божа, то вже відтепер не буду сумувати за сином моїм”. 

І одразу біси зникли; Ангел же Господній, радіючи, злетів на небо. А духівник і родичі матері твоєї, почувши це від неї, зі страхом, а разом і з радістю, прославляючи Бога, розійшлися по домівках своїх».

Зжахнувся Платон, почувши від своєї родички, що відходом своїм настільки велику печаль заподіяв він душі матері своєї. Втім він втішався тим, що, підкоряючись волі Божій, вона зважилася бути монахинею, – що і здійснилося. Вступивши в дівочий монастир, вона була пострижена і перейменована з Ірини Іуліанією. Прожила в обителі, подвизаючись у монашестві про спасіння душі своєї, років десять і більше, і преставилася до Господа.

Перебуваючи, як вище сказано було, у Києво-Печерській Лаврі, він часто ходив до святих печер і з гарячою любов’ю та зі сльозами цілував святі мощі, просячи допомоги від угодників Божих і настанови на шлях спасіння.