За невимовним Божим промислом протягом церковного року встановлено особливі дні, в які вірні з благоговінням підносять молитви за спочилих. Один із таких днів — Троїцька батьківська субота, що передує величному святу Зіслання Святого Духа.

У цей день ми приносимо Богові жертву любови — молитву за тих, що відійшли у вічність, віруючи, що Господь, многомилостивий і чоловіколюбний, вислухає наші благання й дарує прощення та спокій душам спочилих, молитвами Святої Церкви.

Смерть — не кінець, а початок вічности. Для християнина вона — двері в інше, незмінне буття. Поки людина живе, душа її може каятися, очищатися, змінюватися; але по відході вона перебуває в тому стані, який набула у житті. Тому так важливо молитися — і за себе, і за ближніх.

Святі отці, зокрема святитель Іоанн Золотоуст, навчають: молитва живих за померлих — діло величне та Богові угодне. Це вияв любови, свідчення духовної споріднености, доказ єдности Церкви земної й Небесної.

Коли ми справді любимо тих, що відійшли, мусимо молитися за них — не лише сльозами та скорботою, а церковною молитвою, поєднаною з участю у Божественній Літургії. Бо сказано: «Найкращий дар за спочилого — Літургія».

Скільки душ очікує нашої молитви… скільки забутих, непоминаємих — але Богові відомих. Молячись за спочилих, ми звершуємо діло Богові угодне й тим самим сприяємо власному спасінню; бо молитва за інших очищує серце від жорстокости, виховує смирення, навчає страху Божого й пам’яті смертної. Вона відриває душу від прив’язаности до земного, укріпляє віру в життя вічне, пробуджує роздум про Суд Божий. Господь приймає таку молитву як плід любови й покаяння, і тому вона приносить користь не лише спочилим, а й живим.

Молитва за спочилих — це не тільки акт любови, а й плід страху Божого: вона нагадує нам про власну гріховність і смертність. Молячись за інших, ми духовно готуємося до власного відходу. Хто пом’яне нас, якщо ми самі не навчимося молитися за інших?

Страшно забути померлих; страшно жити так, немов смерть десь далеко. Це — оман. Усе життя християнина має бути невпинною підготовою до вічности, і одним із найважливіших засобів такої підготови є молитва за спочилих: не формальна, не механічна, а жива, сердечна, слізна.

Отож, у дні, коли Церква старанно молиться за тих, хто відійшов, приєднаймо й ми свої молитви. Нехай ця пам’ять буде нам на спасіння, пом’якшить серця наші, схилить до покаяння й смирення та збереже від суєти й забуття Бога.

Пом’яни, Господи, у Царстві Твоїм усіх од віку спочилих рабів Твоїх: наших родичів, наставників, благодійників і всіх, хто з вірою й надією воскресіння відійшов у життя вічне. Даруй їм відпущення гріхів, упокой їх у оселях праведних і сотвори їм вічну пам’ять. Амінь.