Онлайн трансляція | 12 вересня

Назва трансляції

Духовна скарбниця

18.10.2024

Преподобний Серафим (Амелін), настоятель Глинської пустині (+1958)

схіарх. Іоанн (Маслов)

070918 жовтня 1958 року відійшов до Господа настоятель Глинської Різдво-Богородичної пустині старець Серафим.

8 травня 2008 року в Києво-Печерській Лаврі відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України. Схиархімандрит Серафим (Амелін) був причислений до лику місцевошанованих святих.

Великий старець, схиархімандрит Серафим, був істинним послідовником богомудрих настоятелів Глинської пустині. Саме завдяки йому обитель здобула свій духовний розквіт і зовнішній благоустрій. За його настоятельства монастир прославився святими старцями — духовними наставниками іноків та мирян на шляху до вічного спасіння.

Отець Серафим (у миру Симеон Дмитрович Амелін) народився 21 липня 1874 року в родині селян села Соломине Курської губернії. У дев’ятнадцять років він вступив до Глинської пустині. Уже тоді його відрізняли особлива тихість вдачі та лагідна стриманість. Глибоко шануючи настоятеля обителі, схиархімандрита Іоанникія (Гомолка), Симеон уважно ставився до всіх його настанов. Повчання настоятеля про те, що без збереження розуму всі духовні подвиги втрачають значення, спонукали молодого подвижника постійно стежити за собою, обмірковувати кожне слово і дію, контролювати свої думки та почуття. Усі гріховні рухи душі він відкривав старцю. Відкритість, простота і щирість були якостями, які Симеон виховав у собі ще в батьківському домі. Така пильність поступово дозволила йому досягти тверезіння, яке «є необхідною складовою істинної духовної праці».

28 листопада 1904 року його постригли в чернецтво з іменем Серафим. Відтоді він особливо ревно дбав про своє спасіння.

У 1913 році його висвятили на ієродиякона, а в 1917 році — на ієромонаха. Після цього він виконував обов’язки ризничого і казначея обителі.

Під час революції він таємно прийняв схиму.

Після закриття монастиря отець Серафим жив у селі Ковеньки Сумської області, де займався столярними та слюсарними роботами.

Він повернувся до Глинської пустині в 1942 році і багато потрудився у справі відновлення обителі та відродження її духовних традицій.

У 1943 році, вже будучи майже 70-річним старцем, його призначили на посаду настоятеля Глинської пустині.

Усе своє подвижницьке життя отець Серафим любив мовчання, адже займався Іісусовою молитвою, яка несумісна з багатослів’ям. Через це внутрішнє ділання він досяг духовного безмов’я та ангельської безпристрасності. Повністю відданий турботам про благо обителі та спасіння доручених йому душ, він залишався спокійним і зосередженим, незважаючи на багатотрудні та різноманітні обов’язки настоятеля монастиря. Ніколи не було в ньому метушні чи роздратування. Розсудливий і розумний, він, попри безліч турбот, умів жити як затворник, перебуваючи в розумно-сердечній молитві. Ця його безперервна, натхненна молитва незримо охороняла братію від усіх підступів ворога.

Через безперервну внутрішню боротьбу, самоприниження, скорботи та всілякі випробування преподобний Серафим отримав велике дарування — любов до Бога і ближніх, яка горіла в його душі, як найсильніший вогонь. З братією він поводився як із рідними дітьми. Через любов до них він розмовляв дуже рідко і говорив тільки про працю над розумом і серцем. Він учив братію бути уважними, жити в благочесті, не слідувати своїй волі, а мати повний послух. Настановляв завжди коротко, чітко, ясно. Його слово містило високе повчання і відзначалося особливою точністю, бо розум отця Серафима, просвітлений благодаттю, ясно осягав істини Божі.

Старець мав дар прозріння в глибини людських душ. Ті, хто приходив до нього, відчували, що всі їхні думки й почуття відкриті йому, і без слів відчували тісний духовний зв’язок із ним. У спілкуванні з отцем Серафимом розкривалася таємниця мовчання. Коли старець у останні роки хворів і йому було важко говорити, багато хто, просто побувавши в його келії, навіть не сказавши жодного слова, ішли втішені й зцілені душею. Ті, хто прагнув потрапити до нього під час хвороби, запевняли келейника, що не будуть турбувати старця питаннями. Вони прагнули хоча б трохи побути поруч із благодатним старцем.

Поруч із ним зникало все зайве, суєтне, поверхневе. Людина ставала собою і отримувала рідкісну можливість побачити себе збоку, такою, якою вона є насправді. Кожен відчував свої гріхи й мимоволі приходив до щирого каяття. Тоді старець із лагідністю говорив два-три слова на користь душі, і ці слова, як дорогоцінний скарб, людина зберігала все своє життя, дякуючи за них Богові.

Перебуваючи у своїй келії в молитві, преподобний Серафим знав усе, що відбувається в монастирі. Його досвідчений погляд бачив усі духовні потреби братії. Наприклад, одного разу він викликав до себе молодого ревного монаха, який так сильно постив, що захворів. Був Петрів піст, і отець Серафим налив йому повну склянку кефіру й наказав випити. Через послух монах випив, хоча ніколи в житті не порушував посту. Тоді отець Серафим сказав йому: «Ось так, і не перегинай палицю!» Мудро стримував він молодих подвижників від надмірних подвигів.

Смирення було головною рисою його душі. Воно проявлялося у всьому: і в зовнішньому вигляді, і у вчинках. Навіть схиму старець носив таємно: не лише в документах, які він підписував за справами обителі, але й у своєму послужному списку він ніколи не вказував, що він схимник. Смиренням він підкорював усіх, навіть тих, хто був незадоволений. Зауваження робив із лагідністю, але в разі потреби міг своїм словом смирити людей, що багато про себе думали, виявляючи тим самим до них духовне милосердя. У його келії на письмовому столі завжди лежала записка з висловом одного з Києво-Печерських подвижників: «Якщо й пістник ти, і убогий, і сну не піддаєшся, а докорів не терпиш, то не побачиш спасіння».

Особливою рисою духовності отця Серафима було його миротворчество. Цей дар почав проявлятися ще в молоді роки, але під час його настоятельства розкрився у повноті. Внутрішній мир, мир Христовий, який панував у його смиренномудрій душі, отець Серафим ніс усім оточуючим, об’єднуючи миром і любов’ю найрізноманітніших людей. Мир — це духовний скарб, який старець благословляв своїм чадам. У його руках усі складні справи ставали легкими, бо на допомогу старцю приходила молитва. У всіх справах він повністю покладався на волю Божу, і тому завжди був безтурботний і зосереджений, усім задоволений, за все дякував Богові.

Отець Серафим допоміг відродити обитель не тільки своїм духовним відродженням, але й зовнішнім благоустроєм.

Господь ще за життя прославив преподобного Серафима явними чудесами. Багато монахів бачили, як він обходив монастир, але не всім було дано його побачити.

Преподобний Серафим, який провів п’ятнадцять років на посаді настоятеля, відродив старчество і древній устав обителі, прикрасив монастир духовно і матеріально, створивши всі умови для допомоги паломникам.

Він відійшов до Господа 18 жовтня 1958 року, в суботу, після короткої хвороби. Братія свідчили, що перед смертю обличчя старця просвітліло і стало сяючим. Після його смерті старець неодноразово являвся монахам, продовжуючи наставляти їх.

У 1961 році, під час перезахоронення старців, були знайдені нетлінні мощі схиархімандрита Серафима, які нині перебувають у відродженій Глинській пустині.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Редакція сайту www.lavra.ua

Щотижнева розсилка тільки важливих оновлень
Новини, розклад, нове в розділах сайту

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: